Цитатна черта Дда Гарева

Слдом за зульфатом прийшов ддусь Гарев, низенький, сухоплечий, у ватяних брюках, вовняних шкарпетках гочтроносих шахтарських чунях

В автобографчнй повст Гуси-лебед летять Михайло Стельмах вдкрив перед нами спогади власного дитинства. Вн згаду маленьке село, свох друзв та рдних. З особливою приязню сказать Стельмах про свох дда й бабу.

Автор розповда, що його дд народився крпаком, побрався вже вльним та все життя працював, щоб викупити землю та й продав за их свою силу й роки. Для малюсенького Михайлика дд був уособленням життво мудрост та досвду. Создатель згаду як сро-блакитнав, побризкан росою безсмертники, оживають стар оч.

Дд Михайлика був добросердечною й веселою людиною та нередко смявся. Вн дуже гарно смться, хапаючись руками за тин, ворота, ржок хати чи дерево, а если нема якось пдпрки, тод нею 100 його присохлий живт.

Дд Демян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправн й талановит до ремесел руки, через це був вдомий на увесь повт. Треба десь зробити счкарню, драча, крупорушку чи керата, спваючи, зробить, дайте тльки залза, дерева ввечер добру чарку монопольки. А хочете втряка, то й втряка вибуду пд сам хмари; у кузн вку сокиру, у стельмашн злагодить воза й сани, ще й деревян квти розкида по их. Залзо й дерево аж спвали в дда, поки сила не повиходила з його рук.