Хороший конец рассказа Федько халамидник. Желанно на укр

вона зо вс сили стукнула Федька по голов. Федько аж упав на одно колно закрив руками голову. Мати знов хотла вдарити його.

Пдождть, ванихо! зупинив батько Толин пдняв Федька.

Встань... Чекайте, ванихо... Я хочу спитать його... Федьку, я врю тоб, я знаю, що ти несли не брешеш, не бреши й тепер: скажи, ти потягнув Толю на рчку?

Федько трусився, колна йому згнулись хилитались на вс боки. Вн мовчав.

Говори ж, падлюко! торсонула його мати.

Федько глянув на Толю, той большими, повними ужасу й тоски очима дивився прямо на нього. Сльози текли йому по щоках зупинялись в куточках рота. Толя невольно злизував х язиком все дивився на Федька з чеканням чогось страшного.

Ну, говори ж, Федьку! нетерпляче сказав батько Толин.

Федько одвв оч од Тол, похилився тихо сказав:

Повв...

пхнув його на кригу?

Пхнув...

Паршивець же ти! крикнув Толин батько очень хляснув Федька по лиц. А потм повернувся до Федьково матер сказав:

Надюсь, що на цей раз чоловк ваш покара його, як слд... Инакше, лучче очистть мен кватирю.

Федьков знов свалилась з голови шапка, як ударив його Толин батько. Вн пдняв й подивився на Толю. Але Толя тулився до матер, яка милувала вже нажималла його.

А ввечер, если мав прийти батько Федькв з роботи, Федько кашляв облизував гаряч губи. Йому було страшенно горячо.

Ага, бухикаш, кашляш, кумире? обзивалась од печ мати. Пдожди, пдождики, взьме для тебя чорт... Ось нехай ще батько прийде та погр ще ремнем. Що, сть жар?

сть...тихо одповв Федько, а сам придивлявся, як в глазах його стояли дивн жовт й зелен плями.

Если батько прийшов мати стала йому розказувати, Федьков в глазах теснее було зовсм жовто голова була ужасно тягостна й гаряча; така була тягостна, що не можна було держати на плечах хотлось покласти чи на стл, чи на землю, чи хоч у пч аби покласти.

Мати говорила, але Федько навть не слухав не пам'ятав вже нчого. Вн тльки, як крзь сон, бачив, що татуньо чогось страшенно став лютий, такий лютий, що аж говорити не мг тльки хапався то за гортань, то за ремнь.

Потм Федька поклали на стлець колотили вже, як слд. Але Федько й на цей раз навть не скрикнув. Тльки, як батько пустив на мент руку, якою держав його, Федько впав додолу й не рушався.

Встава-ай!! ревнув батько й шарпнув сина за руку; але рука була така гаряча, а личике сина було таке удивительно спокйне, що батько кинув ремнь нахилився до Федька. Федько вже нчого не чув не бачив.

А через три дн вн лежав мертвий. Разв зо два вн приходив до пам'ят, питав, чи колотили Толю, щось бурмотв знов падав непритомним. Я в непритомност когось просив, комусь грозився все чогось допитувався у Тол.

Батько й мати не одходили вд його постел, трусились мовчки сражались з смертю. Але смерть поборола.

На четвертий денек Федька ховали. На кладовище йшли хлопц зо всх сусднх вулиць. Спрка, Стьопка й Гаврик рыдали навзрид.

А Толя тихенько виглядав з вкна. Мама йому требовательно наказала не виходити до вуличних хлопцв.

А йому було цкаво подивитись, як будуть ховати Федька-халамидника.

Коли Федькова труна сховались за рогом вулиц не було вже нкого видно, Толя одйшов од вкна, перекрутивсь на однй ноз й побг гратися з чижиком.

Цього чижика вн сказав Федьковй матер вддати йому, бо вн його виграв у Федька.