Полонен нмц зводили цей квартал з любовю розпачем. Спочатку вони

Полонен нмц зводили цей квартал з любовю розпачем. Спочатку вони тльки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, если охоронець чплявся поглядом байдуже погиркував: "Шнель, бидлота, шнель!" Вони не обожали цей народ, не любили будинки, як мали здесь поставити, але тльки-но зввся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини лагдно лягали в руки, не брили мязи не дряпали шкру, немовби розмовляли з полоненими про те, що цей будинок мг би бути хнм, стояти на околиц Лейпца.

Если протала земля, Фрдрх скопав маленьку грядочку, обгородив камнням посяв нагдки. Де вн узяв те насння, невдомо, але ми, дти, добре памятамо, як вн клав мж грудочками зернини, як потм притоптував х , повернувшись до нас, усмхався: "Гут кндер гут". А если нмцв повели у барак, ми розвоювали ту землицю, розкидали камння, зробили з паличок хрест, звязали його травою поставили на грядц. Уранц, коли х вивели на роботу, ми ще спали, але навть крзь сон я чула, як скреготли в розчин лопати, як стукали дужками вдра, як надсадно бухикав Фрдрх гиркав охоронець.

Мсто издавна не сердилося на нмцв, вдови жалли х роздивлялися картки хнх дружин та дтей, часом приносили щось з одягу старий пджак або картуз, та ще варену картоплю, на що т всмхалися, дякували, називаючи вдв "фрау".

У Фрдрха теж була фотокартка двох двчаток у блих сукенках блих черевичках, вн не раз нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотв похизуватися, як в нього чепурн дти. ми у вдповдь цлу весну цле лто топтали розкидали його грядку, його маленьку державку в нашому злиденному мст. Вн до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозубий брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми обожали цляти в нього грудками, обожали, коли вн саджав нас на колна та спвав свох дурних нмецьких псеньок.

Пд оснь нмець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, харкав кровю. Охоронець замсть "шнеляти" простягав йому цигарку дозволяв лежати пд стною.

Фрдрх робив тльки прикраси з шматочкв цегли сонця квти, вн чпляв х понад вкнами иного поверху, так що самотн жнки подовгу стояли, роздивлялися навть сплакували.

Одного ранку його знайшли пд стною барака, де вн стояв спиною до людей, понуривши голову.

Бидлота, тоб що нема нужника? гиркнув охоронець тут же оскся: вд ши до коробки срла мотузка.

Коли зняли його брали на руки, то здивувалися, що нема в ньому тла. Його поховали за мстом, укинувши в яму навть не насипавши горба.

Оснь видалася теплою, в кнц листопада ми перейшли в новий дм. Якось посеред грудня я сидла на вкн раптом побачила квтку. Пролтав перший снжок, а вона цвла соб пд вкном. Була велика кошлата, не квтка, а пвсоняха. Я одяглася, вискочила на подвря, простягла руку, щоб зрвати, вдспнула. Поруч з нагдкою стояв зроблений з паличок звязаний нами хрест

Минуло пвстолття. За цей час у будинку не трснула жодна стна, не струхла не всохла пдлога. Якось син виршив повсити на стн поличку. Стна не пддавалася дрилю, а потм дриль шурхнув у якийсь отвр. Если вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. В рукавиц лежала фотокартка двох двчаток у блих сукенках. Дриль пошкодив м черевички, але двчатка дивилися на нас, мов живой, запитували:

Ви не знате, де наш тато?..