Выписать диалог 2-ух персонажей для сценки в классе из произведения Шпага

 Прийшов, заволоко! Де тинявся?

Де хотв, буркнув Стефко, шпурнувши у куток шапку. А що, татульо скучили за мною?

Старший Вус засмявся, мовби почув примний жарт.

Авжеж, скучив! По цигарки нкому пти. Твоя сестричка встромила носа в книгу не хоче з мсця зрушитися, хоч ти й що!

Я уроки роблю, тоненьким свтлим голоском объяснила Настка. Та мен й не дадуть тих цигарок, я ж казала, тату, дтям не продають.

Стефко подивився на двчинку, вона приставила до пдвконня стлець, вмостилася на ньому колнами. Писати на високому пдвконн було страшенно незручно, але на стол ще грше. Стл гойдався ледве стояв у кутку: тато Вус няк не мг збратися надйнше приладнати до стола четверту ногу.

Нехай вчиться, сказав Стефко. Йдть соб сам по т цигарки, я не пду, бо змерз сти хочеться

Ну й дточок мен Господь отправив! зтхнув старший Вус, але став натягати плащ, бо коли Стефко казав н, таки то вже було н. Не стане жодне в помоч, лиш огризаються. А що, як батько на стар лта розгнутися не пригоден буде?

Йдть, дть, тату! Нчого для вас не станеться! Висуньтеся трохи на свже повтря засидлись, мохнатте цлий вечр у хат, аж мсця менше стало!

Бо таки справд у цй маленькй кмнатц старший Вус був нби зовсм не на мсц. Широчезними, крутими плечима затуляв свтло, що просякало крзь вкно, здавалося, ось сразу як лиш крок ступить, переверне триногий стл, саму кмнату. Настка при цьому виглядала ще дрбншою, худенькою зовсм непримтною, мов цвркун у запчку.

Батько залишив за собою вдчинен навстж двер. Стефко замкнув х, щось буркнувши пд нс, запитав у сестри:

сти що?

А он, мовила Настка з-над книжки, на стол...

Стефко брав склянку молока вкраяв байду хлба: тим досита не насися; однак хлопець охоче жував свжий хлб, запиваючи його молоком. Дивився на сестру двчина повернула, врешт, до брата вузеньке личко з яскравими цяточками веснянок бля носа (мов й хто бризнув на обличчя фарбою).

Знову десь ходив, Стефцю, книги до рук не брав, учителька прибывала, питала, де ти. Доки так будеш, Стефку? Прошу для тебя, прошу, а ти все настаро... Учора з третьо квартири казали, що ти в их пд дверима палив щось.

Хлопець мовчав. Допка Настка, мов жигавка, если б не Настка отак разговаривала, вн би не стерпв: нкого то не обходить, чи робить вн уроки, чи н, сидить сиднем удома чи десь ходить. А Настки просто не слуха. Плеще язиком двчисько нехай соб плеще. На те воно й двчисько, аби язиком плескати.

Стефку, водила сво Настка, я пду в школу-нтернат. Не можу я здесь бльше.

Настка, видно, готова була розплакатися, але тльки клпала очима; раптом згадалася Стефков ота птаха на мокрому лист аж самому щось пдступило до горла, вн закашлявся, мовби захлинувшись молоком.

Я мыслю, тоб також треба до нтернату. Маря Петрвна казала, що побеседовать з тобою. Ходмо разом, Стефку, буде так гарно!

Перестав жувати хлб, обмрковуючи Настин слова. Не про те думав, що справд було б добре до нтернату, н, уявив раптом цю кмнату без Настки, без тоненького гласу (Знову десь ходив, Стефцю), подумав, що нхто йому не поставить молока та хлба на стл, зробиться ще тснше у цй кмнат, не буде загдника у хнх сварках з батьком, бо ж Настка завжди намагалася х мирити... Не мав Стефко до батька благого серця, бо й вд батька нколи не було ан ласки, ан яко лакоминки, ан поради. навть если батько повертався з роботи втомлений зовсм тверезий, не шукала його долоня ан Настино гладенько зачесано голови, ан Стефково пелехато.

То таки пдеш, Настко? Ти не будеш здесь жити?

Незвично тихий братв глас наполохав двчину. Зиркнула скоса, як Стефко; стулила нащось докупи долон:

Если ти не хочеш... Коли ти без мене тут бути не хочеш, то... то я, може, зостанусь, Стефку? Если ти...

Вернувся до хлопця його жакуватий погляд насмшкуватий тон, сказав, мовби сердився на сестру:

Ет, говори даремницю! З тобою чи без тебе все одно! Йди соб куди хочеш, Настко.

А ти сорочки не матимеш чисто! Настка сказала як доросла, гостр плеч якось нервово рухалися пд бурою шкльною сукнею. Ходмо разом до нтернату, Стефку!

Ото мен дорадниця разумна знайшлася! махнув рукой Стефко. Нби тоб не однаково...

Знав добре Стефко, що сестр зовсм не байдуже, як вн житиме, т