СРОЧНО!!!содержание твора "сказка про життя" ван Франко или основная мысль в

Було се в нд.
Степом безлюдним
Йшов чоловк. враз напав на нього
Голодний лев. Побачивши зврюку
Ще здалека, почувши рик ,
Почав ткати чоловк щодуху.
Ткаючи, наскочив вн нараз
На глибоченну колоду. Не було
Часу вертатись, не було де скритись,
А звр вже близько. Бачить чоловк,
Що зо стни безодн, зо стрмкого
Скального обриву худа берзка
В щлин виросла й вершок зелений
Понад безодню к сонцю пднма.
Не довго думаючи, вн чепився
За ту берзку, держачись руками
За пень , повис над гирлом темним,
Аж поки, бовтаючи там ногами,
На щось твердого крихту не оперся.
Тод аж вдтхнув дрож смертельна
Потрохи втихла. почав тод
Срома озиратися довкола,
Де вн що з ним?
Перший зирк його
Впав на корння деревця, що в ньому
Була його диная опора.
Що за притичина? Глядить: дв миш,
Одна блява, друга чорна, пильно,
Запопадно, ненастанно, й прудко
Гризуть корння того деревця,
Лапками землю порпають, працюють,
Немов нанят, щоб його пдпору
Пдгризти, пдкопати, повалити.
похололо в того чоловка
На серц, бо в тй хвил лев розжертий
Надбг над пропасть, його побачив,
лютим ревом вдгомн збудив.
Не мг його дстати, але свирепо
Глядв згори, прыгав землю гриз,
Ждучи, аж вн угору знов пдлзе.

глянув вниз у пропасть чоловк.
бачить, що на дн т балки
Страшна гадюка в'ться обширно
Пащеку рознима, жде злее,
Щоб вн упав для не на поталу.
Померкло в голов у чоловка,
За серце стисло, холодним позже
Все тло облилось.

Та враз почув,
Що те, о що опер вн ноги, якось
Ворушиться. Зирнув, аж проб! Се
Гадюка, звита в клубок, що в щлин
Дрмалюсенька. Рад був скрикнуть чоловк,
Та голос в горл задушив переляк.
Рад був молиться, та тривога вбила
Побожну думку. Наче труп холодний,
Вн висв, певний, що в найближчй хвил
Корння миш пдгризуть, гадюка
У ногу вкусить, сил його не стане,
вниз вн упаде, зм в пащеку.

А втм - о чудо! На глках берзки
Побачив той нещасний чоловк
Гнздо чмелв. У щльнику малому
Було там трохи меду, а чмел
Вс полетли в поле за пожитком,
закортло чоловка того
Покушать меду. Вн всх сил добув,
Пднявся трохи вгору, устами
Досяг щльник, ссать його почав.
враз немов рукой вдняло
Йому вд серця. Солодощ меду
Принудили його про все забути:
Про льва, що вив йому над головою,
Про миш, що його пдпору гризли,
про дракона, що понизу грозив,
про гадюку, що у стп сичала.
Про все, про все забув той чоловк,
Найшовши в тих краплинах медових
Несказанну, високу розкш раю.

Готама Будда, Аз свтило,
Очима духа бачив сю пригоду
свом врним так про не мовив:
"Сей чоловк, брати, - то кождий з нас.
Життя важке, природа нам ворожа
тисяч пригод небезпек
З усх бокв усе нас окружають,
Як того мужа, що там в балц висв.
Голодний лев над нами - то погибель;
Дракон понизу - то вчне забуття,
Що кождого нагрожусь пожерти,
А миш, чорна й бла, - денек нч,
Що ненастанно вк наш пдгризають,
А та гадюка пд ногами, браття, - 
То наше власне тло, непостйне,
Слабе хоре, що нам в кождй хвил
Назавсди вдмовить може служби.
А та берзка, за яку вчепившись,
Мркумо спастися вд заглади, - 
Се людська пам'ять - щира, та кратка.
Нема нам виходу з того пламенея,
Нема рятунку. Та одно лиш нам
Лишилось, те, чого няка сила,
Няка нам пригода взять не може:
Се чиста розкш братньо любов,
Се той чудовий мд, якого крапля
Розширю життя людське в безмр,
Пдносить душу понад всю тривогу,
Над всю турботу з-за дл минущих - 
В простори, повн свтла свободи.
Хапайте сквапно крапл т, брати!
Бо лиш в тому, що серце ваше чу,
Чим груди повн, чим душа живе,
У розкош любов бажання,
В братерств, у над, у змаганн
До вищих, чистих цлей ваш рай".