Твр на тему добро зло ща повстю Ю.В мсце для

У книз Юря Винничука Мсце для дракона все перевертаться з нг на голову: дракон зовсм не лютий кровожерливий хижак, що пода пишних молодиць, а добрий траводний мрйник та романтик. Тшиться метеликам, пише врш та чита Бблю. Бля його печери замсть людських останкв милують око доглянут клумбочки мальв, а сво полумяне дихання вн спрямову тльки вгору щоб не нищити природу. А найцкавше, що дракон, вн же Грицько, пише врш. Злее одна рч залишаться незмнною: у свт й дос дють драконяч закони. Традиц, мислить володар, у князвств якого миролюбно живе дракон Грицько, зобовязують будь-що вбити дракона.  Тож князвськ посланц скликають лицарв з усх усюд, проте, збравшись докупи, вдважн лицар розхались, адже лютий хижак й мерзки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нкому шкоди. Ось така каламбурна завязка Винничуково повст-казки. Отдал, як за сценарм, розпочинаться пдступна гра на людських, тобто на драконячих, емоцях: князь усе частше навдуться до свого буцмто друга дракона й розповда про сво клопоти через нього. Мякосердий Грицько, вн же кровожерливий дракон, погоджуться битися з лицарями, щоб догодити князев. Життя володаря не варте й одного рядка поета, розпачливо промовля Грицьков його наставник вчитель, самотнй старий пустельник. Навщо виховував у ньому розумння краси й добра? Навщо зробив з нього поета? Поети так тягостно помирають, нема м на цьому свт мсця, бо вони нетутешн.  Продовжуючи демонструвати весь феномен того, що вдбуваться, создатель уклада в губа дракона не менш парадоксальну прощальну мольбу до Хозяева. Але чи принесло вбивство дракона спокй та мир у князвство? Н, воно злее пробудило лих нстинкти. Що станеться, коли народов буде замало смерт змя, бо злобно ним не вичерпалось? Що буде, если вн кинеться шукати й нш джерела злобна? 1-го дракона на всю державу замало. Де взяти ще стльки драконв, аби кожен мав кого розпясти? Де взяти стльки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли люд не ма кого проклинати сили його пдупадають. Боже! Пошли нам драконв! роздуму создатель. Доповню ц апокалпсистичн роздуми фастасмагоря про тоталтарне мсто щурв Ласкаво просимо в Щуроград. Автор говорить вустами головного персонажа: Ми люд лрикв, а не вонв. вже тому приречен на загибель. Народ, що не породив жодного терана, не може називатися нацю.  Це злее юрба, обднана мовою, вишиванками й пснями про безсмертя. Зважте спвають про безсмертя, перебуваючи на пороз смерт!.