Визначте тему та дею Думи мо, думи мо, Думи мо, думи

Визначте тему та дею



Думи мо, думи мо,
Думи мо, думи мо,
Зло мен з вами!
Нащо стали на папер
Сумними рядами?..
Чом вас втер не розвяв
В степу, як пилину?
Чом вас зло не приспало,
Як свою дитину?..
Бо вас зло на свт на смх породило,
Поливали сльози... чом не затопили,
Не винесли в море, не розмили в пол?.
Не питали б люде, що в мене болить,
Не питали б, за що проклинаю долю,
Чого нуджу свтом? Нчого робить,
Не произнесли б на смх...
Квти мо, дти!
Нащо ж вас кохав я, нащо доглядав?
Чи заплаче серце одно на всм свт,
Як я з вами рыдав?.. Може, вгадав...
Може, найдеться двоче
Серце, кар оч,
Що заплачуть на с думи,
Я бльше не желаю.
Одну сльозу з глаз карих
пан над панами!
Думи мо, думи мо,
Зло мен з вами!
За кар оченята,
За чорн брови
Серце рвалося, смялось,
Виливало мову,
Виливало, як разумло,
За темн ноч,
За вишневий сад зелений,
За ласки двоч...
За степи та за могили,
Що на Укран,
Серце млло, не хотло
Спвать на чужин...
Не хотлось в снгу, в лс,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душ козацьк
В Украйн витають
Там широко, там забавно
Од краю до краю...
Як та воля, що минулась,
Днпр широкий море,
Степ степ, ревуть пороги,
могили гори,
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засотдала поле,
Засвала трупом поле,
Поки не остило...
Лягла спочить... А тим часом
Виросла могила,
А над нею орел чорний
Охранником лта,
про не добрим людям
Кобзар спвають,
Все спвають, як дялось,
Слп небораки,
Бо дотепн... А я... а я
Тлько вмю плакать,
Тлько сльози за Украйну...
А слова нема...
А за зло... Та цур йому!
Хто його не зна!
А надто той, що дивиться
На людей душою,
Пекло йому на см свт,
А на тм...
Журбою
Не накличу соб дол,
Если так не маю.
Нехай злидн живуть три дн
Я х заховаю,
Заховаю змю люту
Коло свого серця,
Щоб вороги не бачили,
Як зло смться...
Нехай думка, як той ворон,
Лта та кряче,
А серденько соловейком
Щебече та плаче
Нишком люди не побачать,
То й не засмються...
Не втирайте ж мо сльози,
Нехай соб ллються,
Чуже поле поливають
Щодня щоноч,
Поки, поки... не засиплють
Чужим пском оч...
Отаке-то... А що робить?
Журба не поможе.
Хто ж сирот завиду
Карай того, боже!
Думи мо, думи мо,
Квти мо, дти!
Виростав вас, доглядав вас,
Де ж мен вас дти?
В Украну дть, дти!
В нашу Украну,
Попдтинню, сиротами,
А я тут загину.
Там найдете щире серце
слово ласкаве,
Там отыщите щиру правду,
А ще, може, й славу...
Привтай же, моя ненько,
Моя Украно,
Мох дток нерозумних,
Як свою дитину.