твир на тему О . Стороженко скарб

Олекса Стороженко Скарб скорочено Жили соб чоловк та жнка. Усього в них було довол. Свого сина диного вони шанували й пестили, особливо мати. Усе, що забажа, виконували, не давали й пилинц впасти. Дорвейс Павлусь до парубка, зробився гладким та опецькуватим, тльки руки в нього бл й нжн, бо несли роботи не знали. Чоловк картав жнку навщо такового лнивого виростили, що з ним буде, як х не стане. Мати вдповдала, що на все воля Божа. Якось Павлусь уноч розвередувався захотв меду. Мати побгла по селу шукати, ледве випросила. Прибгла, а синок теснее й спить. Через той мед занедужала мати, й не стало . За нею й батько пшов. А Павлусев все одно добре. Стали за ним доглядати наймит наймичка, що х господиня просила колись. Щастя, як горох, так сипалося на парубка. У господарств лад, прибуток, вдкрили навть шинок з лавкою. Павлусь тльки сть та спить, лньки й повернутися, не те що на вечорниц йти. Якось на Зелен свята збралися парубки йти шукати скарб. Виршили попросити Павла, щоб вн пшов з ними на щастя. Той не хотв сказав, що як Бог дасть, то й у вкно вкине. Прогуливались хлопц до вечора, нчого не знайшли. Аж бачать лежить здохлий хорт. Виршили взяти його на дрючок та й укинути Павлов у вкно заради жарту. Так зробили. Кинули собаку, а з нього як посипляться дукати! Парубки хотли забрати, а наймит не дав. Павло сказав, що це йому Бог у вкно вкинув, як вн казав. Щастя не залишало Павлуся. Знайшлася хороша двчина, одружилися вони, народилися у их гарн дточки. Що ж таке щастя, кого можна вважати щасливим? так, що звуть щасливими таких, як Павлусь, котр увесь свй вк н про кого й н про що не дбають; таких, як мають багато грошей стережуть х, як Рябко на ланцюгу. А по-мому, той тльки й щасливий, хто иному не заздрить, кого Бог благословив на добр дла. Заздрять декотр щастю Павлуся, а от стати б ним не хотли.