Про який твр живопису йдеться в оповданн УсмшкаСКАЖИТЕ ПОЖАЛУЙСТА ОЧЕНЬ

У оповданн Р. Бредбер Усмшка йдеться про знамениту картину Леопард так Внч Мона Лза, про загадкову усмшку

На головному майдан черга постала ще о п'ятй годин, если за вибленими нем полями спвали далек пвн та нде не було вогнв. Тод довкола, серед розбитих будвель, пасмами висв туман, але тепер, о сьомй ранку, розвиднлось, вн почав танути. Уздовж дороги по дво, по тро пдшиковувалися до черги ще люди, яких привабило до мста свято та базарний денек. 
    Хлопчисько стояв одразу за двома чоловками, як гучно розмовляли мж собою, але у чистм холоднм повтр звук гласв здавався удвч гучншим. Хлопчисько притупцьовував на мсц дмухав на сво червон, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубо мшковини, одежу сусдв, то на довгий ряд чоловкв та жнок попереду. 
    - Чуш, хлопче, а ти що тут робиш так рано? - мовив чоловк за його спиною. 
    - Це мо мсце, я тут чергу зайняв,- вдповв хлопчик.
    - Бг би ти, хлопче, звдси та поступився свом мсцем тому, хто знаться на цй справ! 
    - Облиш хлопця,- втрутився, рзко обернувшись, один з чоловкв, як стояли попереду. 
    - Я ж жартую,- заднй поклав руку на голову хлопчиська. Хлопчик похмуро скинув . - Просто зважив: удивительно це - дитина, так рано, а вн не спить. 
    - Цей хлопець знаться на мистецтв, зрозумло?- сказав захисник, його прзвище було Гргсб.- А як для тебя звуть, хлопче? 
    - Том. 
    - Наш Том, вже вн плюне як слд, вцлить, правда, Томе? 
    - Авжеж! 
    Смх покотився людською шеренгою. 
    Попереду хтось продавав гарячу каву у трснутих чашечках. Глянувши туди, Том побачив маленьке жарке вогнище та юшку, що булькотла в ржавй каструл. Це була не справжня кава. заварили з якихось ягд, збраних на ланах за мстом, та продавали по пенн за чашечку згрти шлунок, але малюсенько хто купував - малюсенько кому разрешала кишеня. 
    Том кинув погляд туди, де черга зникала за зруйнованою вибухом кам'яною стною. 
    - Кажуть, вона усмхаться,- сказав хлопчик. 
    - Еге ж, усмхаться,- вдповв Гргсб. 
    - Кажуть, вона зроблена з фарби та полотна. 
    - Правильно. Саме тому здаться мен, що вона не справжня. Та, справжня, я чув, була на дошц намальована, у давню давнину. 
    - Кажуть, й чотириста рокв. 
    - Якщо не бльше. Если вже так казати, нкому не вдомо, який зараз рк. 
    - Дв тисяч шстдесят перший! 
    - Верно, так кажуть, хлопче, кажуть. Брешуть.  трьохтисячний.п'ятитисячний. Звдки нам знати! Стльки часу самснька веремя була... лишилися нам злее уламки... 
    Вони човгали ногами, повол просуваючись уперед по холоднм камнн бруквки. 
    - Быстро ми побачимо?- сумовито протяг Том. 
    - ще клька хвилин, не бльше. Вони обгородили , повсили на чотирьох латунних стовпцях оксамитову мотузку, все як слд, щоб люди не-пдходили надто близько.