Приклади з твору Гуси-лебед летять... як розкривають риси нраву Михайлика:

Мом батькам Ганнi Iванiвнi

й Панасу Дем'яновичу з любов'ю i зажурою

РОЗДIЛ ПЕРШИЙ

Прямо над нашою хатою пролiтають лебедi. Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар i струшують на землю бентежнi звуки дальних дзвонiв. Дiд разговаривать, що так спiвають лебединi крила. Я придивляюсь до хнього маяння, прислухаюсь до хнього спiву, i менi теж хочеться полетiти за лебедями, тому й пiдiймаю руки, наче крила. I радiсть, i смуток, i срiбний передзвiн огортають та й огортають мене свом снуванням.

Я стаю нiби меншим, а навколо бiльша, росте i мiниться увесь свiт: i загачене бiлими хмарами небо, i одноногi скрипучi журавлi, що нiкуди не полетять, i полатанi веселим зеленим мохом стрiхи, i блакитнава дiброва пiд селом, i чорнотiла, туманцем пiдволохачена земля, що пробилася з-пiд снiгу.

I цей увесь свiт трiпоче-мiниться в мох глазах i вiддаля та й вiддаля лебедiв. Але я не желаю, щоб вони одлiтали вiд нас. От коли б якимсь дивом послухали мене: зробили круг над селом i знову пролетiли над нашою хатою. Аби я був чародiм, то хiба не повернув би х? Сказав би таке тамниче слово! Я замислююсь над ним, а навколо мене почина кружляти видiння казки, нерозгаданi дороги, дрiмучi пралiси i тi гуси-лебедята, що на свох крилах виносять з бiди малого хлопця.

Казка вклада в мо губа оте слово, до якого дослуховуються земля i вода, птиця в небi й саме небо...

А в цей час надi мною твориться чудо: хтось невидимим смичком провiв по синьому пiднебессi, по бiлих хмарах, i вони забринiли, як скрипка. Я тягнусь догори i сам собi не вiрю: вiд зарiчки знову над нашою хатою пролiтають лебедi!

Чи вони послухались мого слова-обкружляли навколо села й оборотились до мене, чи це новий ключ?..

А вща скрипка i срiбний вiдгомiн бринять, днаються над мом дитинством, пiдiймають на крила мою душу i забирають в нерозгадану далину. I хороше, i удивительно, i радiсно 100 менi, малому, в цiм свiтi...

"Так-так-так", притираться до мо ноги стара, з перебитим крилом качка. Вона чогось непокоться, викручу рухливу шию i то одним, то другим оком придивляться до неба i трiпоче диним крилом. й щось дуже важливе хочеться сказати менi, та вона бiльше не зна слiв i знову повторю: "Так-так-так"^

За високою стрункою дзвiницею, що теж пориваться вгору, десь у бiлому пiдхмар' зникають лебедi, але дзвiн хнiх крил ще озиваться в менi, а може, то вже озиваються розбудженi дзвони на дзвiницi?

От i принесли нам лебедi на крилах життя, сказать до неба i землi мiй дiд Дем'ян; у його руцi забавно поблиску струг, яким вiн донедавна вистругував шпицi.

Життя? дивуюсь я.

Еге ж: i весну, i життя. Тепер, внучку, геть-чисто все почне оживати: скресне крига на рiках та озерах, розмерзнеться сiк у деревах, прокинеться грiм у хмарах, а сонце своми ключами вiдiмкне землю.

Дду, а якi у сонця ключi? ще бiльше дивуюсь я, бо й не догадувався досi, що воно, наче людина, може мати ключi.