Написать переказ помогите пожалуйста. Розум та щастяшли соб десь розум та

Написать переказ помогите пожалуйста. Розум та щастя
шли соб десь розум та щастя та й засперечались, Розум каже, що вн сильнший, а щастя що воно. Сперечались вони, сперечались та й розйшлись. Щастя пшло у лс, а розум пшов та одному хлопчиков влз у голову. От вдда батько того хлопчика у шевц. Побув вн у шевцях з тиждень теснее всьому й навчився.
Оддайте, каже, тату, ще чому другому вчитись.
Вддав його батько у кравц, вн там чи побув з тиждень, теснее зумв покроти, пошити. Тод вддав його батько вчитись ще годинники робити. Вн того щось скоро навчився.
От раз той його хазян вд'жджа а вн вже на жалуванн служив та й наказу хлопцев, щоб вн, поки той вернеться, зробив стльки там годинникв, а що зостанеться запасу, то, як схоче, то соб зробить. От вн як заходився, живо поробив, ще й соб вигадав, та такий утнув, що у двадцять п'ять рокв тльки раз заводиться, та як завв, то ключик туди усередину заховав зачинив там.
Прихав ось хазян усе пороблено, вн отобрав т годинники та й повз десь на ярмарок, його з собою узяв. Той же хазян сво годинники розпродав то панам, то ншим людям, а той хлопець свй продав самому царев, та як отобрав грош, то й пшов десь аж за границю.
А той годинник, як вийшло йому двадцять п'ять рокв, зупинився не б'.
Сразу послали за майстром, так нхто ради йому не дасть. Кинулися до того хлопця, а про нього чутка вже скрзь пшла. Вн як прихав, того ключика сразу знайшов знову на двадцять п'ять рокв пустив.
Цар полюбив його.
Живи, каже, у мене.
Дав йому горницю прислугу, усе чисто. От раз цар вд'жджа та й каже йому:
Усюди ходи, а он у ту комрку не ходи.
А там за стною була замурована царвна; то сам цар туди замурував хотв, щоб позаоч сватали. Хто приде сватати, то йде у ту комрку та й балака до не крзь стну; як вона озветься, то за того й йти. От стльки вже царв якого люду не приздило, н до кого вона не озиваться. А коло тих дверей так стояли, що тльки який з т комрки, вони сразу голову йому зрубають та на палю настромлять. Так ото цар його шкодував та й заказав туди ходити.
Ось вн ходив, ходив. Дай, дума, зайду. Увйшов у ту комрку, аж 100ть стл, а на стол свчечка горить: вн разговаривать до свч:
Не больна була, свча!
Здоровий, майстре! сам соб одказу, а царвна почула та за стною:
Так, так, так.
Та це я давно знаю, що так, так, так, а от як нас було тро: один швець, другий кравець, а третй майстер, та й пшли у лс, аж стоть пень. Майстер заходився та й зробив з нього чоловка, кравець одежу пошив, а швець взув.
А вона за стною:
Так, так, так.
Як дала ото згоду, вн пшов соб. А на дверях там була така табличка, що як ото вона скаже хоч слово, сразу на табличц само напишеться. От пани й побачили, що вона м не давала згоди, а дала он кому.
Давай його, кажуть, знищимо.
Тльки вн на двер, а вони за нього, беруть голову його рубати. А розум бачить, що горе, як вискочить з голови та у лс. Знайшов там щастя. Здесь цар вернувся, розбрали дло, став вн тод царев за зятя.