Власне продовження твору "Сроманець"

Врнсть Сроманця особливо вразила Галю. Адже, дотепер вона, мабуть, малюсенько уваги придляла братам нашим меншим. Допомагати тваринам, лкувати х це стало мрю двчини. Под з приятелем схвилювали й Сашка. Обергати лсових мешканцв вд дядькв, схожих на Чепжного, справою дуже вдповдальною потрбною.     А Сроманця батьки Сашка поселили в просторй  буд  бля сараю. Навть сусд допомагав майструвати житло для вовка. Батьки хлопця звикли до нового мешканця свого двору. Згодом, бачачи лагдний нрав вовка, його не стали боятись односельц.     Тльки Чепжний недобре поглядав у сторону Сроманця. Продовжував ставити пдступн пастки на тварин. Але 1-го дня прийшла тривожна звстка: в лс дядько впав у одну з свох ям. Односельц дружно прийшли на допомогу. Ус спвчували, проте багато з их бажали, щоб  нещастя стало наукою для дядька Чепжного.     Псля закнчення школи пройшло деклька рокв. Мр друзв здйснилися. Вони повернулися в рдне село. Галина Михайлвна працю тут ветеринаром. Вона лку хворих тварин, да мудр поради односельцям. Прикра пригода, що трапилася колись, вплинула на дядька Чепжного. Вн перестав полювати на безпорадних лсових мешканцв. Олександр Олександрович став лсником. Тепер вн нередко обходить сво лсове  господарство. А супроводжу його врний Сроманець