художнй етюд про природу

Знате, если наступа весна? Та тод, коли вже несила залишатися в будинку, десь на пдсвдомому, нтутивному рвн увесь твй органзм прагне вирватись з нього на волю, надвр, на повтря. Вдихаш на повн груди свже, морозне, рзкувато-чисте повтря не можеш напитися ц життдайно свжост. Ще можуть лежати снги, ще не чути спву птахв, але вдчуваться, що вже щось змнилося в природ. це щось перший подих весни. 

Весна особлива пора. Це не просто оновлення пробудження. Це передчуття чогось нового, передчуття руху, це торжество життя.

Небо, особливо ранньо весни, високе й безмежно-прозоре, вража свжстю яскравстю кольорв. Здаться, що в повтряному простор звучить вишукано-елегантна й благородна музика Моцарта

А птахи! Ось кому можна позаздрити. Як умють вони, забувши вс труднощ холодно зими, так щиро радти приходу весни. Як вони щебечуть, як вихваляються один перед одним чарвнстю дапазоном свох гласв. хнй спв налаштову на святковий разом з тим тршки пднесено-хвилюючий лад. Але це хвилювання примне, воно бадьорить.

Завжди весною пригадую т часи, если я була дитиною. Здаться, що весни тод були особлив, а саме свжстю неповторним ароматом. Це був запах вдтало земл. Вона виглядала темними острвцями мж пластами обважнлого снгу. серед торшньо жухло-буро трави можна було побачити ледь-ледь помтн зелен травинки. Це зароджувалось нове життя.

Пзнше все розквтне буятиме. Повтря буде духмяне пянке вд пахощв квтучого саду. А солов чаруватимуть свом вртуозним виконанням весняних псень. хба-що зовсм вже глухе й черстве серце не вдгукнеться на той спв, не захлинеться хвилею любов до ц земно краси.

Вулиц, як тод не були ще закут кайданами асфальту, поблажливо давали простр талй вод. Вона ревла й гуркотла, повльно, але дуже наполегливо вимивала так глибок рвчаки, що х було важко перейти. було чути, як то здесь, то там буксували машини, намагаючись вибратися з пастки, яку створила весняна повнь.

А вода все бгла бгла кудись, закручуючись вихрами гребенями на нервностях у бурчаках. Вона була темна нестримний, якийсь лютий у свой потужност, потк вдгукувався тривогою, а ще завзяттям у дитячих душах. з аркушв, вирваних з учнвських зошитв, ми робили човники та пускали х на воду. Потм довго бгли за ними, нби проводжаючи в далеке плавання. Бувало вода закручувала х нещадно й безжалсно на якихось пдводних рифах та впадинах вони, протримавшись тршки, безсило здавалися й утопали. А нам було шкода х.

Я брала свою маленьку сестричку й водила на природу. й було рокв три. Це було маленьке, тендтне й дуже симпатичне створння з большими блакитними очима бленьким волоссячком. Мен дуже хотлося навчити робити спостереження за природою. з собою я прихоплювала зошит олвець, бо малюсенька намр записувати все, що сестричка помтить. Вдразу за нашим городом розпочинався великий аптечний сад. В ньому росли яблун, а ще чомусь було багато американських кленв. Восени, граючись, ми зривали з глок сух суцвття цих кленв пдкидали х угору. Вони, нби метелики, дуже благовидно кружляючи летли на наш город. Це було дйсно красиве видовище нам було забавно. А потм весною мать й бабуся з жахом побачили, що значна частина городку повнстю покрита зеленими паростками американського клену. Довелося прикласти чимал зусилля, щоб позбутися того лиха.