план до твору: дорога що нгуляй не вела

За селом розходилися три дороги: перша простягалася до моря, друга - до м100, а третя вела в безвихдь. Мартно цкавився, куди та третя все-таки веде; вн розпитував, але вс вдповдали одне й те саме: - Ота дорога? Та дорога нкуди не веде. - А як далеко вона проляга? - Нкуди вона не проляга. - То чого ж проклали? - Нхто не прокладав, вона була завжди. - нхто несли по нй не ходив? - Ну й упертий же ти вдався. Ми ж тоб кажемо, що там нчогснько нема. - Звдкля ви знате? Ви ж сам там несли не були. Мартно так настирливо допитувався, що люди окрестили його Впертим. Вн на це зовсм не ображався, а все мыслив про дорогу, що нкуди не веде. Быстро вн пдрс: сам теснее вулицю переходив, не те що ранше, если ддусь його за руку переводив. 1-го ранку пшов вн з дому та й подався у далек мандри, щоб з'ясувати, куди веде тамнича дорога, покрита густим бур'яном вся у вибонах. Добре, що дощу не було, а то б пд ногами лежали сам калюж. Обабч не височв живоплт, а потм лс почався. Вття дерев тсно переплталося вгор й утворювало темну прохолодну галерею, в яку проникали злее поодинок промнц сонця й освчували , мов лхтар. Мартно все йде та йде, а галере нема кнця-краю. Вже в нього ноги болять здаться, що було б краще вернутися вспять. Та раптом Мартно вгледв собаку. Де собака, там хата,- замркував Мартно,- або принаймн людина. Метляючи хвостом, собака побг йому назустрч, лизнув руку та й подрботв вспять дорогою, щомит озираючись, щоб упевнитися, чи йде Мартно назирц. - ду, ду,- мовив зацкавлений Мартно. Нарешт лс пордшав, угор прозирнуло небо, а дорога вперлася в залзну хвртку. Крзь грати Мартно побачив великий замок. Ус двер й вкна в ньому були навстж вдчинен, з усх димарв бухав дим, а на балкон стояла гарна-прегарна синьйора. Вона привтно махала рукой й гукала. - Заходь, заходь, Мартно Впертий! - Отже, я дйшов до кнця дороги,- зрадв Мартно.- Якби не ви, синьйоро, я б гадки про це не мав. Мартно вдчинив хвртку, перейшов через парк , опинившись у замковому зал, вклонився чарвнй синьйор, що саме простувала вниз сходами. Вона була препишно вбрана,- куди тй фе чи принцес,- й привтно всмхалася: - Отже, ти не поврив на слово? Чому не поврив, що дорога ця нкуди не веде? - Бо це нсентниця. Хоч як багато на свт дорвейг, та цкавих мсць куди бльше. - Авжеж, була б тльки охота мандрувати. А сразу я тоб покажу замок. Було в тому замку безлч залв, заповнених ущерть розматими кладами, чисто як у тих казкових палацах, де сплять зачарован красун й де морськ страховища збергають сво багатства. Були тут даманти, коштовне камння, золото, србло. в кожному зал синьйора казала: - Бери, що тоб до вподоби. Я позичу тоб воза й жеребцов. Сам розумте, що Мартно не треба було припрошувати. Вертався вн додому з повним взком. На передку сидв дресирований собака, що вмв правити кньми гавкав, если вони дрмали або збивалися з дороги. У сел хлопця вважали мертвим, а тому зустрли з большим подивом. Собака розвантажив на майдан вс скарби, мельнув двч хвостом на прощання , свши на передок, зник у хмар куряви. Мартно пообдаровував усх - друзв ворогв - коштовними подарунками. Безлч разв вн розповдав про сво пригоди завжди, як тльки кнчалася розповдь, хтось з слухачв кидався додому по взок жеребца та пускався в дорогу, що нкуди не водила. Однак ще того вечора поверталися вони один по одному похнюплен: дорога для их обривалася в лсовй гущавин, отдал заступала щльна стна дерев тернист хащ. не було видно ан хвртки, ан замку, ан вродливо синьйори. Отож, як бачите, часом бува, що скарби дстаються лише тому, хто перший нову дорогу тору. А Мартно Впертий був першим.

О проекте

план до твору: дорога що нгуляй не вела

Добро пожаловать!