З якою сторю Ддуха ви зустрлися на початку новели?Знайти картини важко

вана Ддуха запамятали в сел газдою Отакий був ван, дивний з натурою, з роботою. де мен, переломаному, до ходв? Я зробок цле тло мозиль, кост дрихлав, що заки х рано зведеш докупи, то десть раз йойкнеш! Я цле жит лиш роб, та й роб, та й роб! Не раз, як днинка кнчиласи, а я впаду на ниву та й ревно молюси до господа: господи, не покинь н несли чорним кавалком хлба, а я буду все працувати, хба бих не мг н руков, н ногов кинути ван Ддух селянин, що свою працею досяг середнх статкв. Портрет свого персонажа В. Стефаник пода у зставленн з жеребцом, щоб пдкреслити виснажливу працю селянина. Це зставлення набува знакчного значення: в умовах капталзму людина доведена до стану робочо худоби. Псля десятирчного перебування у вйську ван повернувся додому. Батькв не застигнув. Вони померли, залишивши у спадок хатину горб щонайвищий щонайгрший над усе сльське поле. На нього витратив Ддух молодечу силу, на ньому скалчився постарв. А тепер, на старсть лт, господарство, налагоджене такою каторжною працею неймоврними зусиллями, Ддух змушений залишити. Шсть роздлв новели мстять цлий комплекс складних почуттв героя, формуючи найголовнше трагзм розставання з рдною землею. Пройнятий страшною тугою, ван Ддух почував для себя як камнь, викинутий хвилею на сберегал. Та й весь вн неначе закамянв. Причину сво туги ван объясню людям сам: це любов до рдно земл вимушена розлука з нею.