Казка про зернятко з далогом

Маленьке зернятко лежало на земл грлося на сонц. Яке гарне сонце - думало зернятко. Скльки примного тепла вд нього виходить. А навщо я здесь лежу? Чому? зернятко стало згадувати. Перше що воно згадало це те, що воно не завжди було кругле. Точно-точно, адже у мене збоку була глочка на якй я висло. воно стало дивитися туди, де у нього була глочка, раптом з цього мсця став прокльовуться паросток, вн ставав все довше довше, йшов в землю. А де ж листочки? Адже ще були листики ... раптом з ншого боку зернятка розкрилася пара маленьких листочкв вони спрямувалися вгору, розпускаючись. Ого, але ж я вже не зернятко, я адже паросток, - сказав паросток став тягнутися до сонця. По дороз вн згадав, що у нього була не одна глочка; в тих мсцях де вони у нього були ранше, виросли нов пагони. листя, листя! У мене ж було багато листя! " вн покрився величезним числом листя. Ну, от. Я виявляться дерево , - вигукнув дерево, вд радост зацвло квтами. Як же мен хочеться подлитися свом вдкриттям з ншими зернятками, але як же це зробити?" раптом на мсц квтв стали утворюватися насння, так ж - як воно саме колись. Ось це так! - Здивовано змахнув дерево глками по полю розлетлися на вс боки тисяч малюсеньких зерняток.