твр "Кохання Остапа Солом спонука до подвигв". За повстю Михайла

Кохання база життя. Це почуття, яке дару людин вру в для себя, надю на щасливе майбутн, сили для подолання будь-яких перешкод. Саме таким було почуття Остапа та Солом. Та, як кажуть, хто не коха, той пламенея не зна.

з самого початку твору создатель примушу нас спвчувати головним героям, захоплюватися ними. Остап Соломя щиро кохають одне одного, але щастя не мають, бо бездушний лях спочатку розлучив х, а потм погрожував хлопцев позбавленням життя. Розлука з коханим завдавала болю двчин, але вона розумла, що лишатися йому не можна. если Остап втка з рдного села у пошуках вол, Соломя вируша за ним, за свою частью. Не могла вона, вольова, мужня жнка, занапастити для себя, приректи на довчне життя з нелюбом. Обираючи мж смейним панським рабством та невдомстю вона, як справжня оптимстка, обира останн. Заради коханого Соломя вбралася у штани та ладна мандрувати хоч на край свту, навть кс свох не пошкодувала.

ршення спочатку злякало Остапа, але закохане серце юнака сповнилось надю плч-о-плч вони помандрували на пошуки вол та щастя.

Яким же був цей шлях? З першими труднощами Остап Соломя зустрлися пд час переправи через Дунай. Чекаючи перевозу, вони, як 10-ки нших вткачв, стоять у вод: Тло терпне, тло деревен, кудись подлися ноги. Але двчина терпляче зносить вс злигодн, вона не скаржиться, бо чи не однаково гинути здесь, серед сього багна, чи вдома в невол Цього разу переправитися не вдалось, та молод люди не зневрилися, вони вперто йшли до сво мети. Працювали до нестями, будуючи плт. , нарешт, пд покривом ноч Остап Соломя залишають рдну землю, яка в одну мить стала для их чужою. Вс хн думки, сподвання нарешт, здавалося б, здйснилися. Та гримнув пострл Невже це кнець? Невже цей козак одним пострлом убив хн щастя? Н, Соломя не розгубилася, вона не вддасть свого коханого в руки смерт. У темряв двчина намагаться перевязати рану Остапов, а потм тягне його, напвсвдомого, за плавн. Жноча любов, материнська турбота надавали Солом сили у пошуках шляху до порятунку. наполегливсть врятувала життя м обом.

Поки поранений Остап одужував, двчина невтомно працювала, щоб заробити на проживання. Та доля не була милосердою до их знову отправила випробовування. Турецьк жовнри разом з циганами, як вчинили розбй, полонили й Остапа. знову врна подруга намагаться врятувати свого безталанного коханого. Вона прода свй одяг, кучу пстол, пдмовля вана Котигорошка допомогти й звльнити Остапа. Двчина розум всю небезпеку задуму, та життя в чужй кран без кохано людини було б гршим за смерть. Тому, н мит не сумнваючись, Соломя разом з врним товаришем пливе на порятунок вязня.

знову пострл. Двчина у вод, вона напружу вс сили, щоб дстатися до берега, бо там так гарно, там ся сонце, там земля, там небо син, там радсть, життя. Втрачаючи сили, останн, що чу Соломя, поклик душ: Остапе! А у вдповдь серце промовля: Соломя. Правду говорять люди: До бди дорг багато, а од бди стежки нема.

Протягом всього твору ми захоплюмося Соломю, нежночою мужнстю та вдвагою, здатнстю на самопожертву, самовдданстю та врнстю. хоча почуття Остапа проявлялися по-чоловчому скупо, все ж ми розуммо, що вн щиро кохав Соломю. Если вн, безпомчний, лежав у плавнях, лякала його не смерть, а те, що вн не зможе обняти кохану. Кохання було диною свтлою плямою у житт Остапа Мандрики, врнсть йому вн зберг до кнця життя.