мф про Акара Декара

Колись, за сиво давнини, в Афнах живой великий митець, рзьбяр будвничий Дедал, нащадок царського роду. Учнем Дедал а став його небж Талос, ще пдлток, але такий тямущий здбний, що сам Дедал чудувався, як швидко хлопець од нього все перейма сам теснее створю дивовижн реч. 1-го разу, гуляючи з Дедалом по Акрополю, Талос спткнувся впав з висоти. В його смерт афняни звинуватили Дедала, мовляв, той з заздрощв замышляв позбутися свого учня сам зштовхнув його вниз. афнський народ засудив митця до вигнання. Кинув Дедал напризволяще свою майстерню недовершену боту, св на корабель, довго плив нарешт дстався до острова Крит. Царював там Мнос, чоловк розумний владний. Вн щиро зрадв Дедалов, бо слава митця давно вже досягла критських сберегалв. Цар Мнос одразу запросив до для себя Дедала, загадав йому багато роботи, був щедрий спершу навть ласкавий. Вн одружив Дедала з гарною критянкою, та народила афнянинов сина расправа. Та митець тяжко сумував за батьквщиною почувався на Крит рабом. Минали роки, а Дедал няк не мг забути далековато батьквщини. Дружина його померла, тод вн замышляв будь-що дстатись з сином до Афн. Митець знав, що Мнос несли його не вдпустить що нхто, боячись царського гнву, не допоможе йому втекти, а варта впйма приведе назад до палацу. Якось сидв Дедал на берез моря, журно дивився на блих чайок, що кружляли над хвилями, раптом йому сяйнула смлива думка: Нехай Мнос закрив мен путь через море, нехай вн усм волод водою, землею, але небо не його володння, небо вльне! Треба навчитись лтати в птахв! Тепер увесь вльний час Дедал робив з пташиного пря велик крила. Насамперед вн ладнав одну до одно малесеньк прни, а тод брав довш й довш. Потм мцно стягував х мотузком, клев воском вигинав, щоб були як у справжнього птаха. Нарешт крила були готов, велик Дедалов, трохи менш расправу. Митець прикрпив сво до спини й до рук, змахнув ними просто знявся в повтря. Покруживши, вн опустився на землю став повчати расправа: Не можна пдйматися дуже високо, синку, бо це там палюче, воно розтопить вск пря розлетиться. А низько над морем теж не лети, щоб хвил не замочили тоб крил. Треба триматися середини, запамятай це, расправе, тльки середини. Будь слухняний, не шукай власно дороги, а лети просто за мною. Вн навчив його лтати. А наступного денька, щойно ясне сонце виринуло з дальних глибин океану, вони знялись у безхмарну блакить. кар спершу слухняно летв за батьком. Почуття лету, дивовижне, незнане, сповнило його душу неймоврною радстю. У захват кар забув за батькову засторогу й полинув вище, ще вище, аж до золотого сонця. Зненацька хлопець вдчув, що крила вже не так мцно тримають його, як спершу. Пекуче сонячне промння розтопило вск, пря посипалося додолу, марно тепер юнак махав теснее безкрилими руками. Батьку, батьку, я гибну! вдчайдушно крикнув кар зник серед зелених морських хвиль. Не чув того крику Дедал, та, ще раз озирнувшись, не побачив за собою расправа. Розпачливо кружляв вн у повтр, гукаючи сина, а тод примтив на хвилях розкидане пря. Нещасний батько все зрозумв малюсенько не збожеволв з пламенея, та мусив летти отдал, до найближчого берега. То був чималий острв. Довго блукав по ньому Дедал, поки хвил прибили до берега юнакове тло. Убитий горем Дедал поховав тут сина, вдтод той острв зветься каря, а море довкола люди дос звуть карйським. цкаво, що втленням одвчно мр людства про крила став не розумний, розважний Дедал, знаменитий винахдник, митець, а неслухняний, завзятий хлопець кар, який перший вдчув радсть вльного лету вддав за це власне життя.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/dedal-ta-ikar-chitati/ Довдник цкавих фактв та корисних знань dovidka.biz.ua