кнцвка-продовження до твору "Климко" Г.Тютюнника

 Климко отямився, ледь-ледь вдкрив оч побачив, що поруч з ним сидять: Зульфат, дд Гарев та Наталя Миколавна. В глазах Климка все пливло, вн вдчував сильний бль у правй частин грудей. З очей Натал Миколавни покотилися гаряч сльози, вона обережно погладила Климка по голов. З годом рана на груд хлопця заголась, але там залишився шрам. Вн завжди буде нагадувати Кимков про минуле.
Ось вже минуло 2 роки. Климко, як нчого не було, сидв бля вкна ново хати згадував минуле. Вн пригадав усе, що з ним вдбулося. А найбльше вн згадував свого дядька Кирила ттку Марину. Климко пднявся з стльця, дстав дядькову джурку, сумно поглянув на не поклав у шафу. Потм хлопець виршив написати листа ттц Марин: ''Люба ттонько Марино, це я, Климко. Я сподваюся, що ви памятате мене. З мною все добре. Живу я гарно, у новенькому деревяному будинку разом з Зульфатом, його ддусем, мою вчителькою та двохрчною донькою. Я дуже желаю дзнатися, як живеться Для вас. Сподваюся, що ми скоро зустрнемось...'' В цей час до кмнати зайшов Зульфат покликав Климка до столу, бо вже був час сндати. Так закнчилася сторя про Климка. Сподваюся, що ви взьмете з не багато урокв.