Якою змальовано дочку дворянина Тугара Вовка Мирославу? плиз помогите а я

1. Мирослава двчина-русинка, дочка дворянина Тугара Вовка. При народженн втратила матр; виховувала ординарна селянка, змалку привчаючи двчину до всяко роботи.
2. Мирослава зростала духовно багатою, незалежною, але зовсм не знала життя, була обмежена у сплкуванн з людьми (тому й не пдозрювала про темн справи батька). Звдала виховання (навчилася володти зброю, бути витривалою). Головне для Мирослави бути врною соб, завжди дяти так, як пдказу сумлння серце, тому двчина виступа проти батька на боц тухольцв, 100 справжньою патроткою, ма розвинене почуття справедливост. Вона не осквернила свого роду, рдно земл, не зрадила, як батько, а стала на праведний шлях боротьби з ворогом.
3. У Мирослави нжне серце, але водночас вона жнка-вон: дина з жнок брала участь у небезпечних ловах на дикого звра. Смлива, вольова, потрапивши в смертельну небезпеку, не розгубилася. (Пропонумо учням зачитати або вивчити напам'ять уривок, в якому змальовуться двобй Мирослави з ведмедицею). У боротьб тухольцв з монголами двчина виявля для себя справжнм патротом, мужнм, розумним, кмтливим воном. Вчить тухольцв робити смертоносну зброю метавки, сама бере участь у бою. Найяскравше основн риси нраву проявляються у конфлкт мж батьком-боярином тухольською громадою. Дзнавшись, що батько зрадник, Мирослава вдмовляться вд нього й переходить на бк тухольсько громади. (Зачитумо уривок з тексту.)
4. Толика Мирослави, безумовно, трагчна. Двчина обожать батька, прагне врятувати його честь, повернути на шлях днання з народом, але це й не вдаться. Вона не знаходить йому виправдання, бо через нього гибнуть сотн невинних людей. Мирослава покохала обычного хлопця, який в глазах батька був хлопом. Близькими й стали Тухольщина та мешканц. Вона намагаться врятувати з полону Максима, не задумуючись, що буде з нею самою. Виступа проти ршення Захара Беркута розбити ворогв до останнього, вбивши при цьому й сина. Замсть батька отдала й доля брата ... мужа ... Максим Мирослава отримали благословення вд Захара Беркута. (Зачитумо.)
5. Портрет змальовано народно-поетичними засобами. узкий стан порвнються з тополею; вона звинна, як виврка, рум'янться, як рута, в не чорн, палк оч. Тухольц, милуючись нею, говорили (черта ншими персонажами): От двчина! Тй не жалко би бути супругом. Удивительна двчина! думалось йому (Максимов) раз по разу, тако я ще й не видав несли! Двчино! Чародйська появо! скрикнув вн (Максим), вдивляючись у не напв з тривогою, а напв з глибоким поважанням. Хто ти, хто прислав для тебя сюди з такими встями? Бо тепер я бачу, що ти не можеш бути Мирослава, дочка Тугара Вовка. Н, ти, певно, дух того Охранника, котрого звуть опкуном Тухл.Мова герон багата, пересипана ептетами порвняннями. У висловлюваннях Мирослави любов, поднана з почуттям власно гдност. (Зачитумо далоги Мирослави з батьком, Максимом, Захаром Беркутом.)
6. Создатель ставиться до сво герон з любов'ю повагою. Вн зачудований нею, пише, що все в нй зливалося в таку дивну чаруючу гармоню, що хто раз бачив , чув мову, той довку не мг забути лиця, ходи, гласу.