Цитатна характеристика Захара Беркута .Франко.Плз

1. Але мiй батько досвiдний чоловiк i радо служить громадi. Як вiн говорить на радi громадськiй, так не зумi нiхто в цiлiй верховинi. Громадина слуха батьково ради,- але власти батько мiй не ма нiяко i не жада .

2. Захар Беркут се був сивий, як голуб, звиш 90-лiтнiй старець, найстарший вiком у цiлiй тухольськiй громадi. Батько вiсьмох синiв, iз яких три сидiли вже разом iз ним мiж старцями, а наймолодший Максим, мов здоровий дубчак мiж явориною, визначався мiж усiм тухольським парубоцтвом. Високий ростом, поважний поставою, взыскательный лицем, багатий досвiдом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давнiх патрiархiв, батькiв i провiдникiв цiлого народу, про яких говорять нам тисячолiтнi пiснi та перекази. Невважаючи на глибоку старiсть, Захар Беркут був iще сильний i кремезний. Правда, вiн не робив теснее коло поля, не гонив овець у полонину, анi не ловив звiра в лiсових нетрях,- та проте працювати вiн не прекращав. Сад, пасiка й лiки се була його робота. Быстро лишень весна завiта в тухольськi пылай, Захар Беркут теснее в свом саду, копле, вычищать, пiдрiзу, щепить i пересаджу. Дивувалися громадяни його знанню в садiвництвi, тим бiльше дивувалися, що вiн не крився з тим знанням, але радо навчав кождого, показував i заохочував. Пасiка його була в лiсi, i кождо погiдно днини Захар Беркут ходив у свою пасiку, хоч дорога була утяжлива i досить далека. А вже найбiльшим добродiм почитали тухольцi Захара Беркута за його лiки. Если було настане час, мiж зеленими святами а святом Купайла, Захар Беркут з свом наймолодшим сином Максимом iде на кiлька недiль у пылай за зiллям i лiками. Правда, чистi та простi звича тодiшнього народу, свiже тухольське повiтря, просторi та здоровi хати i ненастанна, та зовсiм не надсильна праця все те вкупi хоронило людей вiд частих i заразливих хороб. Зате частiше лучалися калiцтва, рани, на якi, певно, нiякий знахар не вмiв так быстро i так гарно зарадити, як Захар Беркут.

3. Але не в тiм усiм покладав Захар Беркут головну вагу свого старечого життя. Життя лиш доти ма вартiсть,- сказав вiн частенько,- доки чоловiк може помагати iншим. Если вiн став для iнших тягарем, а хiсна не приносить м нiякого, тодi вiн уже не чоловiк, а завада, тодi вiн уже й жити не варт. Хорони мене боже, щоб я если-небудь мав статися тягарем для iнших i сти ласкавий, хоч i як заслужений хлiб! Тi слова то була провiдна, золота нитка в життю Захара Беркута. Все, що вiн робив, що говорив, що думав, те робив, разговаривав i размышляв вiн з поглядом на добросердечно i хосен iнших, а поперед усього громади. Громада то був його свiт, то була цiль його життя.

4. В свой чотирилiтнiй мандрiвцi Захар Беркут пiзнав свiт, був i в Галичi, i в Кивi, бачив князiв i х дiла, пiзнав воякiв i купцiв, а його простий, ясний розум складав усе бачене й чуте, зерно до зерна, в скарбницю памятi, як матерiали для думки. Вiн вернувся з мандрiвки не тiльки лiкарем, але й громадянином.

5. Але не тiльки в самiй Тухольщинi видний i спасенний був вплив Захара Беркута; його знали люди на кiльканадцять миль довкола, по руськiм i угорськiм боцi. Та й то знали його не лиш як чудовного лiкаря, що лiчить рани i всякi болiстi, але й не менше як чудовного бесiдника та порадника, котрий як заговорить, то немов бог тобi в серце вступа, а як порадить чи то одному чоловiковi, чи й цiлiй громадi, то хоч цiлий майдан старцiв набери, то й тi вкупi, певно, лiпшо ради не придумають.