придумать казку про лсовика.

У селянську садибу, що стояла край лсу, внадилася лисиця красти курей. Що не робили нчого не допомагало. Врешт господар закинув рушницю за спину пшов шукати злодйку. Быстро чоловк помтив лисячий слд по ньому прийшов до нори. Хитрунка хотла втекти через запасний хд, але куля наздогнала . Чоловк перекинув лисицю через плече та й пшов додому.

Раптом вн побачив зграю тетерукв. Узяв х на прицл вже хотв стрляти, але подумав: Що я з них матиму? Та й тетеручата ще мал, хай ростуть.

Пшов мисливець дал. Если бачить диба глухар з пораненим крилом, няк не може злетти. Чоловк хотв узяти птаха як здобич, але пожалв: Що мен з цього однокрилого, хай краще одужу.

Що отдал вн шов лс густшав, дорога ставала якоюсь чужою, удивительною. Вилз мисливець на верхвку ялини поглянути, чи не видно де хати, а навкруги лс, як море. Стемнло, чоловк занепоконо присв на пеньок.

Несподвано вн побачив, як мж дерев зблиснув вогник. Зрадв мисливець пшов на той вогник. Невдовз вн теснее був бля ветхо вкрито мохом хатинки.

Двер вдчинились, на пороз став ддусь у високому капелюс з бересту з блою, з прозеленню, бородою.

Не бйся, синочку, мовив вн привтно, заходь, я знаю, що ти заблукав. Можеш у нас переночувати.

З острахом ступив чоловк у дивний дм. Бля вогнища пряла бабуся, але кужль була не з льону, а з лубу. вбрання хн було не з тканини, а з тонснького бересту.

Чоловка все це надзвичайно здивувало.

Тепер сдай на лаву спочинь, мовив сердечно ддусь, Ти сьогодн здорово находився. Ти пожалв мох тетеручат змилувався над покалченим глухарем спасиб тоб за це. Ти покарав лисицю-хитрунку, але це невеликий грх. Руда завжди була ворогом пташенят.

Тим часом бабуся подала вечерю й запросила чоловка пдвечеряти. На стол були яблука, чорниц й суниц, малина й морошка та великий березовий кухоль квасу.

ж, ж, припрошував старий. Ми живемо в такй глушин, що споживамо злее те, що да лс.

Чоловк скуштував усього , втамувавши голод спрагу, лг на лжко з бересту, де спати було мяко, як на перин.

Буде лпше, если я для тебя проведу, а то знову заблукаш, сказав ранком ддусь.

Старий надв берестового капелюха, взув лубян постоли накинув каптан з деревно кори. Ддусь був такий, що здалеку скидався скорше на дерево, нж на людину.

Прощаючись, бабуся передала мисливцев коробку з березово кори для його дружини.

Вирушили в дорогу. Ддусь шов так швидко, що мисливець, хоч був молодший од нього, ледве бгцем устигав за ним. Побачив ддусь, що його гсть зовсм захекався, й усмхнувся:

Це ще й нчого! Я можу й швидше ходити!

Вийшли на узлсся, старий мовив:

Отдал йди сам. А мен не можна: я лсовик.

ддусь зник так швидко, що селянин не встиг подякувати йому за гостиннсть.

Господар прийшов додому дав жнц берестяну коробку. Та повертла в руках викинула у вкно.

Пд вкном, де впала коробка, звелися три яблуньки. Вони росли так буйно, що вже наступного року хн вти аж угиналися вд медових плодв. Це був подарунок лсовикв.