Змст повст Захар беркут

Це було навесн 1241 року. Тугару Вовков князь Данило подарував велик земл в Тухольщин. Вдсвяткувавши цю подю, боярин вийшов на велике полювання разом з своми гостями та стрльцями. Лови на большого звра були небезпечною розвагою. нколи н стрли, н рогатини, н навть спис не допомагали угамувати хижака. Тому люди дивувалися, бачачи поруч з Тугаром його доньку, Мирославу. Двчина була вродлива, добросердечна, нжна разом з тим сильна, смлива. Ще при народженн вона втратила матр, а нянька, ординарна жнка, привчала до всяко роботи; батько ж брав всюди з собою й учив долати всляк труднощ. На стрмкм пдгрку, вкритм густими деревами та буреломом, було головне лежбище ведмедв. Туди й прямував Тугар Вовк, бравши за провдника мсцевого смливця Максима Беркута. Той розставив мисливцв у два ряди, не знав тльки, що робити з Мирославою, але двчина не вдступила вд свого намру полювати разом з чоловками. Коли перед ловцями постала перешкода куча звалищ, мов висока башта, т пшли в обхд, а Мирослава стала смливо видиратися нагору. Порохняве дерево проломилося пд нею, вона провалилася й опинилася бля величезно ведмедиц з ведмежатами. Ткати було нкуди. Мирослава затрубила в рг, кличучи на допомогу, зврина кинулась на не й поранилася об ратище мисливиц. Ведмедиця, розлютившись, стрибнула до двчини, але впала вд удару чийогось списа. Це був Максим. Мж молодими людьми, мов скра, проскочило сердечне почуття. Тугар Вовк хвалив Максима й щиро дякував йому.