Твр компромс переконань - шлях до зради за комедю Мартин Боруля

Драматургчна спадщина . К. Карпенка-Карого це самобутн й цкаве явище в стор втчизняно театрально культури. Невмирущу славу принесли митцев його сатиричн комед: "Сто тисяч", "Хазян", "Сута". Сюди ж належить комедя "Мартин Боруля", яка пднма важлив морально-етичн проблеми цим самим 100 в ряд безсмертних творв.

Драматург високо пдносив роль смху як засобу боротьби з людськими вадами. Дйсно, смх могутня зброя: те, над чим посмялися, втрача свою означаемсть з кумира перетворються на предмет кепкування. Смх примушу кожного з нас критично подивитися на себе прагнути позбавитись тих чи нших недолкв у свому нрав.

Сюжет комед "Мартин Боруля" письменник буду на дйсних фактах з життя родини Тоблевичв: батько драматурга, який довгий час служив управителем помщицьких маткв, виршив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пшло чимало часу марно: дворянство не було доведено, оскльки прзвище в старих документах було Тобелевич, а в нових Тоблевич. Карпенко-Коричневый використав цей факт, аби висмяти намагання просто людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над ншими.

Головний, персонаж комед це людина з заможно верхвки села. Мартин Боруля не заслплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманност. Та, на жалко, це натура, скалчена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лню". Если б його спитали, навщо йому те дворянство, вн, певно, не змг би пояснити як слд сво дивне бажання. Читаючи комедю, ми бачимо, що Мартин гарний см'янин, у дом порядок достаток; авторитет, грош все це у нашого героя . Чого ж йому ще треба? Виявляться, треба титула дворянського, який, на думку Мартина, зробить його паном, а пан це не мужик...

У свому дом цей "мщанин-шляхтич" (так назвав свого героя Журдена французький драматург Мольр) заводить дворянськ порядки, сам маяться через сво химери, але терпить, бо вважа таку "домашню перебудову" шляхом до полтично-правового мсця в помщицько-капталстичнй держав, яке малюсенько дворянство.

Мартин повелить свом дтям називати себе не татом, а "папнькою", а маму "мамнькою". Вн довго вранц вилежуться в лжку, як пан, хоча в нього, трудящо людини, вд довгого лежання з незвички болять боки. Дочку Марисю хоче вддати замж за "образованого чоловка", сина Степана мр бачити знатним бюрократом. Смшно дивитися, як "управляла" дворянського побуту суперечать традицйним порядкам см' Мартина, викликають нерозумння подив членв родини.

Розв'язка гостро драматична: Мартин скрзь зазна поразки, , нарешт, одна лтера в прзвищ (Боруля Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рд Мартина не визнали дворянським.

Висмявши таку поведнку свого героя, Карпенко-Коричневый утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицй, ставлення людини до сво рдно земл, свого родоводу, праддвських коренв, прац, народних звичав.

Головне не титул, а вмння залишатися порядною, високоморальною людиною у всх життвих ситуацях.