Твр на тему "Шевченко надиха мене..." (обсяг-2ст.)Увести у твр безомобов дслова,власн

 Нам судилося жити в час, коли немодно навть соромно говорити про загальнолюдськ цнност, если успшнсть людини вимрються не здобутками, а грошовими рахунками, коли людська свдомсть з народження зомбуться телебаченням, а компьютерютери та нтернет паралзують не злее мозок, а й душу. У наш час молодь сплкуться SMS-ками та простими реченнями, поважа думку злее однолткв, а всх дорослих вважа вдсталими стариками. Тому поетичн рядки пдлткв, хай навть невпевнен та недосконал, але сучасн й актуальн, сприймаються молодими людьми значно привтнше зацкавленше, нж найнеперевершенша поезя генв.

    Майже вс вдом укранськ письменники, починаючи з Тараса Шевченка закнчуючи Лною Костенко, жили для того, щоб сьогодн ми сидли за партами слухали уроки рдною мовою, щоб кожен з нас мг пишатися свом громадянством, щоб над свтом лункою мелодю щастя дзвенло горде наймення Украна! Поети создавали в часи, если було заборонено писати укранською. Вони закликали палко пристрасно любити найдорожче в житт свою Батьквщину. Цим самим митц зберегли мову, вистраждали суверентет держави, все це для нас. Але що робимо ми?! Ми свдомо знищумо те, що здобувалося столттями, вками. Так, формально Украна незалежною, та коли поглянемо на сьогодення, то зустрнемося з суцльними феноменами: державна мова в нас менше захищена, нж мови нацональних меншин, укранський люд у свой кран ма менше прав, нж грошовит ноземц, закони пишуться пд замовлення олгархв. Все це не залиша нкого байдужим, я не виняток. Вс сво переживання, роздуми про долю держави я вилила у поезю Ох, не однаково мен власний переспв врша Т. Шевченка.

Ох, не однаково мен

Стою я на Днпровй круч,

Святй, Тарасовй гор.

Понизу Днпро, га спвуч,

Та щось невесело мен.

Закрий, Тарасе, сво оч

на Вкрану не дивись.

Мабуть, не так взивав до Господа,

Не так за не ти моливсь.

Нема тут ляхв монголв,

безлч вйн пережили,

Та власн правнуки поган

Убогу матр розпяли.

Мен однаково, чи будуть

Нас поважати у Кремл,

Чи не забуде рдну мову

Земляк якийсь на чужин,

Та не однаково мен,

Як слово рденьке забувам

На власнй, не чужй земл,

Як про сторю народу

Питам думки в москалв.

Н, не однаково мен,

Если Днпро вже за парканом,

Если Полсся зона лиха,

Коли мольба за Вкрану

Вже зовсм квола, зовсм тиха.

Тепер наш Кив не зелений,

Карпати гол та сумн,

А вечорами бля хати

Вже не спвають солов.

Н, не однаково мен,

Що батька й матр забувам,

Що ми в вроп прохач,

Що Украну розривам.

Ох, не однаково мен.