Чи виконали укранц "Заповт" Т. Шевченка?

З свого власного, нехай поки що незначного життвого досвду я зрозумв, що вс люди справд дуже рзн. це не обыденна фраза, а правда життя. Кожна людина прагне рзного, ма сво заповтн мр, тамн сподвання та бажання. не так вже легко розбратися в их комусь сторонньому, майже неможливо збагнути людську душу. Часом навть свою. Ще складнше з людьми творчими, бо люди з мистецьким талантом, з природним обдаруванням нби стоять осторонь вд загалу, вони не схож на нших. Сво думки вони висловлюють у свох творах.

Тарас Шевченко генальний поет, який пднс укранську лтературу на новий рвень, його творчсть неможливо переоцнити. Нам несли не збагнути вс духовно велич ц генально людини, тльки з його творв ми можемо дзнатися про його внутршнй свт, сподвання та прагнення.

Одню з вершинних поезй Т. Шевченка його "Заповт" прекрасний емоцйний твр, в якому поет виклав свй заповт нащадкам, тобто нам з вами. Про що ж вн мряв? Я ще дужче захоплююсь мощью духу та красотою душ Тараса Шевченка, если розумю, що бльше за власну долю йому болла доля Батьквщини, така позиця варта того, щоб назвати його нацональним поетом-проро-ком. Як ми бачимо з "Заповту", понад усе Шевченко хотв бачити свою крану вльною та незалежною, хотв добробуту щастя свом нащадкам, прагнув бачити Украну рвною серед нших свтових держав.

нам, нащадкам Большого Кобзаря, яким, власне, було адресовано "Заповт", варто замислитися, чи виконали ми волю поета? Мен дуже прикро, що сам Шевченко не побачив свою Батьквщину незалежною (ми знамо також, що вн не дожив до скасування крпацтва, адже побачити простий люд вльним також було його мрю). Незалежнсть Украни, псля стлькох рокв навть сторч боротьби та помилок, нарешт здобута. це найважливша, як на мене, подя за всю сторю снування нашо держави. Але ж поет прагнув не тльки декларац незалежност, але й духу свободи в нашй кран, справедливост та щастя. Незважаючи на фактичну незалежнсть нашо держави, на жалко, нас дос переслду безпдставний, а тому ще бльш прикрий, комплекс якось нацонально меншовартост. Тобто люди, що географчно живуть в Укран, укранц за походженням, не вважають себе такими. Як на мене, це якийсь сторичний феномен. Уявмо на хвилинку, що вся нформаця про людину збергаться в певнй анкет. Коли б десь у "небеснй канцеляр" складали питання до тако анкети, туди, безумовно, ввели б графу "нацональнсть". Бо нацональна приналежнсть людини не формальнсть, а риса, яка зумовлю мислення, вдачу, життв принципи. Ця графа, так би мовити, "обов'язковою для заповнення", але бльшсть людей не просто вважають для себя приналежними до ншого народу (питання нацональних меншин окреме питання, але цлком нормально, що в нашй кран мешкають нш народи, пдтримуючи свою власну культуру, зрозумло, що вони не вважають себе укранцями, бо ними не ), велика частина укранцв живе без певно нацонально приналежност, вони нби поза часом простором, поза сторичним нацональним контекстом. Мен здаться, це чи не найприкрше у наш час... Ось чому, напевно, ми ще не виконали заповту Тараса Шевченка.Але я з надю спостергаю за тим, як останнми роками ситуаця поступово виправляться: дедал частше ми чумо укранську на вулицях схдних мст, розвиваться наше мистецтво спорт, вони безперечно здобувають визнання в свт.

Нараз кожен свдомий укранець розум, що багато проблем, як тльки належить виршувати, ми мамо пришвидшити розвиток нашо крани спрямувати його в необхдному напрямку. А у вибор напряму руху, напряму розвитку нам, безумовно, допомагають твори рдно лтератури, а серед них полум'яний та емоцйний, сповнений хвораю та ври у майбутн "Заповт" геня укранського народу Тараса Григоровича Шевченка.