Вирш про день Попеди

В огнь закутана земля,
Червон маки, як жар, багровють,
Клич бойовий долта здаля,
Гол згарища де-не-де тлють.Юний хлопець де з автоматом,
Вн один з полону утк
тепер у загн з докладом
Поспша, як горний потк.Вн дола голод, втому
, навчившись на бль не зважать,
По дороз заходить додому
Батьку уклн низький передать.В хат мати сидла ридала,
Постарлась за деклька днв
ледве та сину произнесла:
Вбили нмц на груш висв до свжо батька могили
Син у розпач бдний припав,
Каже: Скльки було в тоб сили,
Хоч хворий, а село захищав.Я зарекаюсь, що фашистам помщуся,
Хай життя сво покладу,
Я нчого уже не боюся,
Я помщуся хоч сам пропаду!Через денек з ворогами зустрвся,
По вбивцях стрляв з автомата,
Як орел, що на жертву пустився,
Нищив, душив свого ката.Если кул у нього скнчились,
Знов став жертвою син-захисник,
Оч в оч з фашистом зустрлись,
От все вмер, та не зник.Бережть для себя свох близьких, якщо знате ветеранв, то виразьте м свою вдячнсть за наше мирне небо над головою.создатель: Оля Лукяненко

живуть у пам'ят народу                                                                                   Його врн дочки сини,                                                                                     Т,що не вернулися з походв                                                                            Грзно,велико вйни.                                                                                                                                                             х життя,х помисли висок,                                                                               Котрим не судилось розцвсти,                                                                         Закликають мир ясний спокй,                                                                         Як зницю ока, берегти