Усный переказ тексту з елементом опысу прыроды

Я стою пд дощем. Навколо мене нема жодно людини, а я чекаю. Чекаю, если пд вагою теплих крапель жовто-червоний кленовий лист впаде мен пд ноги весь залитий сльозами бездушно видихне останню порцю спогадв про тепле лто... Вн падав дуже довго, кружляючи в повтр, мов не хотв лежати на земл, а бажав залишитися на тонкй глочц дерева. Де-не-де ще залишались зелен листочки, але красива оснь вже вишивала клени червоним, жовтим, србним, золотим. Листочки нби просили: Виший нас зеленим, нам хочеться жити. Але оснь все отдал й отдал тягла золотаву нить. Проте дерева хапалися за кожний листок, бо не хотли скидати свй наряд.
     Дмухнув теплий втер, переплутав мо волосся, схопив мене за руку й повв кудись далековато-далековато. Я не желаю йти, горланила я йому, але втер впевнено пдштовхував мене все дал й отдал. Я йшла по листю, воно котилося перед мною, нби вказуючи дорогу. Нахиляючись хапаючи перш-лпш листочки, я все заглиблювалась у парк, аж доки не дсталась до невеличкого озерця, що сховалось у самому куточку. Воно не було спокйним, як влтку. Розбурхане осннм дощем, кидало сво хвильки на сберегал. Вони бились одна об одну аж постогнували. Раптом втер вщух на мить, втомлен хвил заспоколись, зупинили свй бг. Плесо озера стало темним гладким, тльки листочки, що так привтно пдстрибували перед мною щойно, нерухомо лежали на вод. Всх розквартирувала хазяйка Оснь.