напишть мен творче завдання: як вдродити духовнсть людини?)

Iсну давня легенда. Два Будiвельники везли тачки, наповненi камiнням. Одного з их спитали:

- Що ти робиш?

- Та от звелiли возити камiння - вожу! - байдуже вiдповiв вiн.

- А що ти робиш? - запитали иного Будiвельника, що, як i перший, натомлено тягнув важке камiння.

- Я будую Собор Святого Петра, - з гiднiстю вiдповiв той.

Це - дуже повчальна легенда, бо доводить нам непохитну iстину: без вiри у сво високе призначення ми не зможемо пiднятися над сiрою буденнiстю, наповнювати сво серця чистими iдеалами та самовiддано "будувати собори". Без цi вiри людина все життя просидить непомiтно у затишку i буде задовольнятися малим, не розумiючи неспокою iнших.

Та на цьому неспоко, високому духовному горiннi здiймались неперевершенi собори минулого: творiння Гомера i Шекспiра, Шевченка i Пушкiна, Чайковського i Рерiха. Всi науковi вiдкриття, одважнi географiчнi експедицi йшли вiд одержимостi духом i велико вiри у Господа, людину i сво призначення. "Хто моря переплив i спалив кораблi за собою, той не вмре, не здобувши нового добра", - сказала Леся Укранка. Я думаю, що цi слова можуть стати влучним гаслом життя тi людини, яка присвятила для себя справi духовного збагачення людства.

Переконаний, що справжня людина починаться там, де вона обира важчу й вищу дорогу. А що важчим i вiдповiдальнiшим за служiння духовним iдеалам, за х виборювання, щоб нести х потому людям? Згадаймо: нiде так не калiчили душу людини, як в Укранi.

Вороги вiками, роздираючи укранську землю, примушували зрiкатися Господа свох батькiв, зрiкатися рiдно iсторi та мови, забувати традицi, зрiкатися врештi-решт себе. Та укранська нацiя вистояла, зберiгши сво духовнi собори; вже 10 рокiв вона живе суверенним життям, проголосивши 24 серпня 1991 року свою незалежнiсть.

Сьогоднi ми живемо в неспокiйному свiтi. Криза духовностi людства нинi найбiльшою тривогою свiту. Я не думаю, що треба доводити, наскiльки змiлiли душi в умовах сьогоднiшньо боротьби за "сво мiсце пiд сонцем". Це не секрет, що духовна хвороба пiдкошу сили нашого суспiльства, яке так довго виборювало право називатися вiльним i незалежним. Забувають старих, вiдрiкаються вiд малих, нехтують бiблiотеками, музеями, театрами. Чи не це тiю духовною кризою, з яко ми всi повиннi виводити нашу Украну? Повторюю: всi!

А для цього - починати треба iз для себя, iз сво життво позицi та свох iдеалiв. Тiльки маючи чисту душу i прагнення, ми зможемо принести якнайбiльше користi свой землi, залишити по собi свiтлу дорогу, якою пiде наступне поколiння. Це важлива, але, я думаю, не така вже й важка справа. Просто кожний на свому мiсцi повинен пам'ятати, що вiдродження в Укранi починаться i з нього теж. А може - саме з нього в першу чергу...

О проекте

напишть мен творче завдання: як вдродити духовнсть людини?)

Добро пожаловать!