Твир на тему мое дитинство

Вс дти з самого дитинства мрють скорше вирости, стати дорослими самим все виршувати. Я теж не виняток. навть сразу, коли я вже потроху починаю розумти, що дитинство це найчудовша пора, все одно желаю быстрше закнчити школу. я знаю, що потм буду мряти про повернення в цей час. Адже навть наш батьки завжди кажуть, що шкльн роки найкращ безтурботн, а переживання з приводу вчинених або незроблен домашнх завдань дрбязков у порвнянн з тим, що нас чека попереду.

Я вважаю, що мо дитинство саме чудове. Мо дитинство потрапило в той час, коли тльки входили в життя так реч, як мобльний телефон, глобальний нтернет, ноутбуки, планшети тощо. Я не сидла цлодобово в будинку за компьютерютером, як зомб, ткнувшсь особою в екран. З своми друзями я не могла звязатися, але завжди знала, де х знайти. Ми грали в чудов дитяч гри, про як тепершн поколння навть не чуло. Взимку будували цл катакомби виривали окопи з снгу, а зараз навть зима не така як тод. Ми читали книжки були набагато просунут, хоча сразу технолог набагато пшли вперед.

Я вже виросла з дитячих гор. У мене мобльний телефон, навть смартфон, ноутбук безлмтний нтернет. Я зарестрована в соцальних мережах там багато друзв, з якими я не те, що не сплкуюся, ми при зустрч навть не втамося. Коли мен термново треба знайти свох друзв, я несли не знаю де вони. якщо у мене вльна хвилинка подихати свжим повтрям, я чомусь завжди промняю на екран ноутбука. Чому так сталося, я не можу пояснити, але для свох дтей такого дитинства, як сразу я не хочу. Я желаю, щоб вони, як я, маленька, з ранку до ноч були на вулиц, тльки з палкою х треба було загнати додому, пости.