перебудували речення з розповдамо в спонукало невимовно. Треба мряти про

Моя розповдь буде про птахв, точнше, про 1-го з их. Я розкажу про дятла. 1-го разу я похав до родичв у село. Там я гуляв у хньому саду, большому та ветхому.

ось, пд час мо прогулки, я почув голосне: Тук-тук! . А потм пролунало чтке рипння дверей: Тр-р-р!. Немовби хтось постукав, для нього сам вдчинилася стар та незмащен дер'евян двер. Але у садку навколо мене няких дверей, звсно, не було! Я почав здивовано озиратися, а тим часом звук пролунав ще раз, над самою мою головою.

Аж тод я побачив, як щось червоне майнуло на стовбур дерева. Я здогадався, що це дятел. У тн старо розлого яблун спочатку можна було помтити тльки червоний капелюшок птаха. Чорно-бле пр'я дятла я побачив пзнше, если глаза звикли до тн.

Бачити дятла перший раз у житт для мене було так несподвано! До того ж на старому стовбур дятел виглядав дуже нарядно. Вдтак, я аж завмер на мсц вд подиву та захоплення.

Птах-трудвник старанно перебирався по стовбуру то сюди, то туди. Довгим дзьобом вн стукав по дереву та прислухався. А вдчувши шкдника, що сховався пд корою, встромляв у дерево дзьоба та видавав сво фрмове: Тр-р-р!. Побачивши мене, дятел кумедно повертв голвкою в червонй шапочц, трохи почекав. Оскльки я не намагався вилзти на його дерево, цей працьовитий птах спокйно продовжив свою справу.

Я довго спостергав за дятелом, аж поки вн перелтв на нше старе дерево. У високй густй крон абрикоси його вже не стало видно. Але я ще довго чув: дятел продовжував працювати.