Псня тоненько очеретини розповiдь

 1-го денька тихе болото нби хтось збурив. Ус його мешканц галдежли, лементували, галасували, доводили одн одним, хто на що здатен. Скрекеке! розпиналася жаба, я найкраще спваю, мене все болото слуха. Я найкраще стрибаю, я найшвидше бгаю! Чекай-но, хитнула чубатою головою чапля, а чи постош ти на однй ноз так, як я? Бу-гу! зареготав бугай. артистка знайшлася! Ось если я спваю, аж шибки в сел деренчать. Деренчать, если я спваю, обурився деркач, хба ти так умш? Вс знають, що найкраще спваю я! Квк! Квк! випхнув пихато груди кулик. Тоненька очеретинка слухала вс т розмови все нижче схилялася до води. А ти чого мовчиш? запитав втер. Бо я нчого не вмю робити. Таке скажеш, засмявся втер, кожен щось вм, тльки треба те вмння розбудити. О чудо! Тоненька очеретинка оживилась, заспвала. Та такою була псня, що вс мешканц болота заслухалися. А втер полетв дал, бо мусив скрзь побувати, всм допомогти поврити в себе.