доповнити казку про оснь яка постарла и стомилася

Оснь була суха, небо зоряне. Ледве блищала здалека тоненькою смужкою рчка, темнв гай. Сонце тльки зйшло. Садок був теснее пожовклий. Нога мяко ступала по опалому листю, шелестячи сухим шелестом. Повтря було напоне пахощами вд того листя. ц пахощ, трохи холодне повтря, червоне ще сонце бадьорили.У невеличкому круглому гайку було так само, як в садку: жовто напвмертво. Видно було, що за клька часу й цього не буде, снг укри все, все буде мертве. Та дарма! Сразу звдусль вяло свжстю, бадьорстю, мощью. Це мертве вщувало незабаром живе.Те живе, що ма придти, що неодмнно мусить прийти, чулося в усьому: в цьому свжому повтр, в тому вчноосяйному сонц, навть у цьому жовтому лист, що, зогнивши, мусило дати початок новому буйному життю. Н-н, це була не погибель, а вдпочинок вдпочинок здоровий, свжий