Чи в Т.Шевченка повсть "Варнак".

Так ось

Тиняючи на чужин

Понад Елеком, стрв я дда

Вельми старого. Наш земляк

недомучений варнак

Старий той був. Та у недлю

Якось у пол ми зострлись

Та й забалакались. Старий

Згадав свою Волинь святую

волю-долю молоденькую,

Свою бувальщину. ми

В травок за валом посдали,

розмовляли, сповдались

Один иному. Довгий вк!

Старий промовив. Все од Бога!

Од Господа все! А сам нчого

Дурний не вд чоловк!

Я сам, як бачиш, марне, всу,

Я сам занвечив свй вк.

н на кого не ничтожную,

н у кого не прошу я,

Нчого не прошу. Отак,

Мй сину, друже мй диний,

Так загину на чужин

В невол. старий варнак

Заплакав нишком. Сивий брате!

Поки живе надя в хат,

Нехай живе, не виганяй.

Нехай пустку нетоплену

нод нагр.

потечуть з очей старих

Сльози молод,

умите сльозами

Серце одпочине /73/

полине з чужини

На свою крану.

Багато дечого не стало,

Сказав старий. Води чимало

з кви в [море] утекло...

Над квою було село,

У тм сел на безталання

Та на гибель вирс я.

Злая доленька моя!..

У нашо ветхо пан

Мал панич були;

Таки однолтки зо мною.

Вона й бере мене в поко

Синкам на виграшку. Росли,

Росли панята, виростали,

Як т щенята. Покусали

Не 1-го мене мал.

Отож вчити почали

Письму панят. На безголовя

я учуся. Слзьми! Кровю!

Письмо те полилося... Нас!

Дешевших пансько собаки,

Письму учить?!

Молитись Богу

Та за ралом спотикатись,

А бльше нчого

Не повинен знать невольник.

Така його толика.

Отож вивчився я, вирс,

Прошу соб вол

Не да. в москал,

Проклята, не голить.

Що тут на свт робити?

Пшов я до рала...

А паничв у гвардю

Поопредляла...

Година тягостная установилась!

Настали тяжк лта!

Отож працюю я за ралом.

Я був бедный сирота.

А у сусда виростала /74/

У наймах двчина. я...

О доле! Доленько моя!

О Боже мй! О мй диний!

Воно тойд було дитина,

Воно... Не нам Тво дла

Судить, о Боже наш великий!

Отож вона мен на зло

Та на погибель пдросла.

Не довелось надивитись,

А я вже размышляв одружитись,

веселитися, жить,

Людей Господа выхвалять...

А довелося...

Накупили

краму, й пива наварили,

Не довелося тлько пить.

Ветхо пан бахур сивий

Окрав той крам. Розлив те пиво,

Пустив покриткою... Дарма.

Минуло, год... Недоладу

Тепер згадувать. Нема,

Нема, минулося, пропало...

Покинув ниву я рало,

Покинув хату город,

Усе покинув. Чорт нарадив.

Пшов я в писар в громаду.

То сяк, то так мина год,

Пишу соб, з людьми братаюсь

Та добрих хлопцв добираю.

Минув другий. Панич

На трет лто поззжались,

Уже засватан. Жили

В двор, гуляли, в карти грали,

Свого веслля дожидали

Та молодих двчат в сел,

Мов буга, перебирали.

Звичайне, панич. Ждемо,

ми ждемо того веслля.

Отож у Клечальну недлю

х повнчано обох,

Таки в домашньому костьол.

Вони ляхи були. Несли

Нчого кращого сам Бог

Не бачив на земл великй,

Як молод т були... /75/

Заграла забавно музика...

х з костьола повели

В возобновленн поко.

А ми й зострли х всх,

Княжат, панят молодих,

Всх перерзали. Рудою

Веслля вмилося. Не втк

Нже диний католик,

Вс полягли, мов поросята

В багн смердячому. А ми,

Упоравшись, пшли шукати

Ново хати, найшли

Зелену хату кмнату

У га темному. В лугах,

В степах широких, в байраках

Крутих, глибоких. Всюди хата,

Було де в хат погуляти

одпочити де було.

Мене господарем обрали,

Семя моя щодень росла

вже до сотн доростала.

Мов поросяча, кров лилась.

Я рзав все, що паном звалось,

Без милосердя злобна,

А рзав так. сам не знаю,

Чого хотлося мен?

Ходив три года я з ножиками,

Неначе пяний той рзник.

До сльоз, до кров, до пожару,

До всього, всього я привик.

Було, мов жабу ту, на спис

Спряжеш дитину на огн

Або панянку блолицю

Розпнеш голу на кон

Та й пустиш в степ.

Всього, всього тойд бувало,

все докучило мен...

Одурв я, тягостно стало

У вертепах жити.

Размышляв сам себе зарзать,

Щоб не нудить свтом.

зарзав би, та чудо,

Чудо дивне сталось

Надо мною, недолюдом...

Вже на свт займалось, /76/

Вийшов я з ножем в халяв

З Броварського лсу,

Щоб зарзаться. Дивлюся,

Мов на неб висить

Святий Кив наш великий.

Святим дивом сяють

Храми Бож, нби з самим

Богом розмовляють.

Дивлюся я, а сам млю.

Тихо задзвонили

У Кив, мов на неб...

О Боже мй милий!

Який дивний Ти. Я вопив,

До пополудни рыдав.

Та так мен любо стало:

малого знаку

Нудьги т не осталось,

Мов переродився...

Подивився кругом для себя

, перехрестившись,

Пшов соб тихо в Кив

Святим помолитись

Та суда, суда людського

У людей просити.