Виберть з текста злее безсполучников реченя В таку добу пд горою,Бля

Виберть з текста лише безсполучников реченя


В таку добу пд горою,
Бля того гаю,
Що чорн над водою,
Щось бле блука.
Може, вийшла русалонька
Матер шукати,
А може, жде козаченька,
Щоб залоскотати.
Не русалонька блука:
То двчина ходить,
Й сама не зна (бо причинна),
Що таке робить.
Так ворожка поробила,
Щоб менше скучала,
Щоб, бач, ходя опвноч,
Дремала й виглядала
Козаченька юного,
Що торк покинув.
Общався вернутися,
Та, мабуть, згинув!
Не китайкою покрились
Козацьк оч,
Не вимили бле личко
Слзоньки двоч:
Орел вийняв кар оч
На чужому пол,
Бле тло вовки з'ли,
Така його доля.
Дарма щонч двчинонька
Його вигляда.
Не вернеться чорнобривий
Та й не привта,
Не розплете довгу косу,
Хустку не зав'яже,
Не на лжко в домовину
Сиротою ляже!

Така толика... О боже мй милий!
За що ж ти расправаш , молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацьк оч?.. Прости сироту!
Кого ж й любити? Н батька, н неньки;
Одна, як та пташка в далекм краю.
Пошли ж ти й долю, вона молоденька,
Бо люде чуж засмють.
Чи винна ж голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокл убив?
Суму, ворку, блим свтом нудить,
Лта, шука, дума заблудив.
Щаслива голубка: високо лта,
Полине до господа милого питать.
Кого ж сиротина, кого запита,
хто й розкаже, хто те зна,

Де милий ночу: чи в темному гаю,
Чи в бистрм Дунаю жеребца напува,
Чи, може, з другою, иную коха,
, чорнобриву, теснее забува?
Якби-то далися орлин крила,
За синм би морем милого знайшла;
Живого б обожала. Другу б задушила,
А до неживого у яму б лягла.
Не так серце обожать, щоб з ким подлиться,
Не так воно хоче, як бог нам да:
Воно жить не хоче, не хоче журиться.
"Журись", каже думка, жалю завда.
О боже мй милий! така твоя воля,
Таке щастя, така доля!

Вона все ходить, з уст н пари.
Широкий Днпр не галдеть:
Розбивши втер чорн хмари,
Лг бля моря одпочить,
А з неба мсяць так ся;
над водою, над гам,
Кругом, як в ус, все мовчить.
Аж гульк з Днпра повиринали
Мал дти, смючись.
"Ходмо грться! закричали.
Зйшло вже сонце!" (Гол скрзь:
З осоки коси, бо двчата).

"Чи вс ви тута? кличе мати.
Ходм шукати вечерять.
Пограмось, погуляймо
Та псеньку заспваймо:
Ух! ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила.
Мсяченьку!
Наш голубоньку!
Ходи до нас вечеряти:
У нас козак в очерет,
В очерет, в осоц,
Србний перстень на руц;
Молодый, чорнобровий;
Знайшли вчора у дбров.
Свти довше в чистм пол,
Щоб нагулятись довол.
Поки вдьми ще лтають,
Поки пвн не спвають,
Посвти нам... Он щось ходить!
Он пд дубом щось там робить.
Ух! ух!
Солом'яний дух, дух!
Мене мати породила,
Нехрещену положила".

Зареготались нехрещен...
Гай обзвався; галас, зик,
Орда мов рже. Мов скажен,
Летять до дуба... нчичирк...
Схаменулись нехрецен,
Дивляться мелька,
Щось лзе ввысь по стовбуру
До самого краю.
Ото ж скрывая двчинонька,
Що сонна блудила:
Отаку-то й причину
Ворожка зробила!
На самий верх на гллячц
Стала... в серце коле!
Подивилась на вс боки
Та й лзе додолу.
Кругом дуба русалоньки
Мовчки дожидали;
Взяли , сердешную,
Та й залоскотали.
Довго, довго дивовались
На уродцу...
Трет пвн: кукурку!
Шелеснули в воду.
Защебетав жайворонок,
Угору летючи;
Закувала зозуленька,
На дубу сидячи;
Защебетав соловейко
Пшла луна гам;
Червон за горою;
Плугатар спва.
Чорн гай над водою,
Де ляхи прогуливались;
Засинли понад Днпром
Висок могили;
Пшов шелест по дбров;
Шепчуть густ лози.
А двчина спить пд дубом
При битй дороз.
Знать, добре спить, що не чу,
Як ку зозуля,
Що не лчить, чи довго жить...
Знать, добре уснула.

А тим часом з дброви
Козак вижджа;
Пд ним коник вороненький
Насилу ступа.
"знемгся, товаришу!
Сьогодн спочинем:
Близько хата, де двчина
Ворота одчинить.
А може, вже одчинила
Не мен, иному...
Швидше, коню, швидше, коню,
Поспшай додому!"
Утомився вороненький,
де, спотикнеться,
Коло серця козацького
Як гадина в'ться.
"Ось дуб той кучерявий...
Вона! Боже милий!
Бач, уснула виглядавши,
Моя сизокрила!"
Кинув жеребца та до не:
"Боже ти мй, боже!"
Кличе та цлу...
Н, вже не поможе!
"За що ж вони розлучили
Мене з тобою?"
Зареготавсь, розгнався
Та в дуб головою!

дуть двчата в поле жати
Та, знай, спвають дучи:
Як проводжала сина мати,
Як бивсь татарин уноч.
дуть пд дубом зелененьким
Кнь замордований 100ть,
А бля його молодый
Козак та двчина лежить.
Цкав (нгде правди дти)
Пдкралися, щоб злякать;
Если подивляться, що вбитий,
З переполоху ну вткать!

Збиралися подруженьки,
Слзоньки втирають;
Збиралися товариш
Та ями копають;
Прийшли попи з корогвами,
Задзвонили дзвони.
Поховали громадою
Як слд, по закону.
Насипали край дороги
Дв могили в жит.
Нема кому запитати,
За що х убито?
Посадили над козаком
Явр та ялину,
А в головах у двчини
Червону калину.
Прилта зозуленька
Над ними кувати;
Прилта соловейко
Щонч щебетати;
Виспву та щебече,
Поки мсяць зйде,
Поки т русалоньки
З Днпра гртись вийдуть.