Придумайте казку про префiкси з-, с-

За горами, за лсами, над землею, та за морями була соб крана писемност. Малюсенько хто знав чи чув про не та вона снувала. Кому бабуся розповсть, а хто сам довдаться. Цар т крани вельмишановний Буквар поважав простий люд земний працював заради х благополуччя розуму. Щодня збирав вн свох мешканцв на раду, щоб обсудити проблеми його мешканцв скарги людей з земл. Але на чудо все було спокйно. Слова народжувались, одн помирали, нш старли. Та ось на однй рад цар замтив, що зникли дв сестрички - мешканки його крани. Яке ж було його здивування ужас, адже тако безвдповдальност ще не було несли. Поскльки ц сестри були дуже потрбними у всьому королвств навть просто необхдними на всй кран поза нею, чар послав слуг до домвки сестер. Без их, як без усх нших мешканцв життя було б просто неможливим. Нхто б не умв виразити думки, розповсти щось необхденьке, навть просто сказати слова. А звали цих сестричок з- с-, а вся хня велика шанована см'я - це префкси. Отож именовали х шановними сестрами-префксами. Прибувши до домвки префксв, довго стукали посли в двер та нхто м не вдчинив. У всй кран зчинився хаос. Нхто не мг пояснити причини злее цар розумв необхдно вднайти втрачених сестер префксв, а накше буде погано всм: на земл, у його кран. 
    А на справд скажу для вас по секрету нчого особливого не сталось, окрм того що вся крана стражда. Сперечались, сперечались сестри хто краща необхднша з их так не доввши одна однй свою красу поважнсть, посдали й сидять. Нщо м не цкаве нщо не хвилю, злее й думають як довести свою могучсть одна перед одною.
   А тим часом до царя щодня прилтали скарги вд мешканцв. То прийде якась буковка плаче, що забули в слов, через зникнення префксв не вживають люди. Приходили слова, коми до короля, скаржачись, що на земл люди не можуть керувати префксами що в их все плутаться, нчого не виходить. Довго думати королю не довелось зрозумвши хто винуватиц таких бд в кран, отправив цар до сестер послв вдруге. Та наказав без их не повертатись. Прибули посли до хатини та стукають, стукають, а у вдповдь тиша. гадали, думали, вопили, а в голову нчого не лзе. Не знають нещасн, що м робити. Виршили вони лист королю передати. Посдали тай пишуть. "Там де в хдний втер, де рива листя втер, де птахи чарвний спв заводять, там ми вк свй доживемо, як не пропадемо. Зло нам - пропали сестри, а без их вертатись, королю ти шановний, не велв". Вдслали листа, посдали та й плачуть. Отримавши лист зрозумв цар, що неувязка велика так просто без нього не виршити. Побачивши ще вдалин короля вклонились посли та й давай розповдати, що н духу, н слуху з домвки не чути. Пдйшов цар стука, стука та як закричить не свом гласом, то й сестри враз повибгали. Бачать над краною хмари темн нависли, дощ валить цар злий й посли, мов дти плачуть. Страшно м стало. Дивляться на короля з ужасом муркочуть, як котята: 
 - Це королю не моя сестра такового лиха наробила?!
 - Це ця проклята визвалась бду робить! 
Голосили сестри, сперечаючись хто винен, а хто н. 
 - Замовкнть, невгамовн! Я знаю, що причиною здесь . На земл люди скаржаться на вас обох. Ви сперечатесь, а нш через вас страждають. Ви небхдн людям на земл у пар, бо поодинц ви - нхто! 
Зрозумли сестри, яке зло вони наделали, через безглузд суперечки. Враз обйнялись пообцяли бльше несли не сваритись.