переказ то твору рздвяна нч

25 грудня ввечер над вулицями вропейських мст задзвенять дзвони. Залунають псн Тиха нч та подбн. Ус сядуть до святково вечер, навть т, хто завжди лягав спати голодним. Так повинно бути на Рздво Христове, на згадку про те, що Святе Дитя народилося у стайн, бо для Нього не знайшлося мсця серед поважних людей. На спомин про це у Святий вечр кожна людина виновата мати дах над головою святкову страву. Про це подбають благодйн товариства, дзвоники яких звучать ранше рздвяних дзвонв на вулицях в офсах больших компанй. Таких, як Скрудж Марлей. Та здесь збирачам не пощастило: другий ще см рокв тому помер, а перший вважа свй обовязок перед голотою виконаним. Його грош вже пшли на утримання вязниц, а всляк доброчинства старий Скнара (так перекладаться його мя) вважа марнуванням часу.Отже, перед нами людина, яка издавна вже перетворила серце на рахвницю. Взагал кажучи, у рздвяних оповданнях деться про те, як жебрака Рздвяно ноч пдберуть, обгрють, нагодують, поставляться до нього як до рдного. Потм вдпустять забудуть до наступно Рздвяно ноч. Але у повст Ч. Дккенса усе не так. Мусимо злее здогадуватися, з чи ласки до Скруджа прийшов його колишнй приятель показав, яке посмертне майбутн вже готове для зарозумлого багатя. Вн, сам Скрудж, теснее скував той страшний ланцюг, який вн тягтиме за собою невизначений час аж до Страшного Суду. Скруджев дана можливсть здйснити дивну подорож у простор час, переглянути сво життя. вжахнутися. дйти належних висновкв. Старий скнара сам знаходить грош для бдарв гепл почуття до небожа, який так щиро запрошував самотнього дядька на родинну рздвяну вечерю, проте був осмяний вигнаний. Та все одно вн з радстю прийняв його у свой родин. Тиха нч, Свята нч Хай у кожному дом буде тепло бодай хоч крихта щастя! Дзвонять рздвян дзвони, нагадують людям про людське. Може, нове Дитя покладено у ясла, на Нього величезними здивованими очима дивиться скотина. А в затишнй втальн саме в цей час черговий Скрудж горта сторнки чита, як бездушна зпсована гршми людина поверта соб душу, любов, людянсть , можливо, замислються над частью власно душ. Тут, на земл, там невдомо деЦе ж як треба любити людину, щоб сподватися на вдродження такого виродка, як отой старий Скнара. Поважати Скруджа для автора неможливо, бо нема за що поважати. Але все одно любиш його просто так, без обстоятельств пояснень. Любиш сподвашся: Вн пропадав повернувся, був мертвий воскрес. нехай це станеться у Святу нч, як це написав гуманст чуйна людина Дккенс. Або в будь-яку ншу, тльки нехай станеться!