Твр ощадливий дрзд

Ощадливий дрзд Якось узимку я поглянув у вкно застигнул вд несподванки: знадвору, за два кроки вд мене, на глц горобини гойдався кра- сивий срий птах, я здогадався то дрзд-горобинник! Та вн раптово зник... Злее хвилин через 10 знову ласував примо- роженими плодами. Затамувавши подих, я стежив за кожним його рухом. Одне мен, щоправда, не сподобалося як дрзд не по-хазяйськи розтринькував ягоди: одну проковтне, ншу вд- кине, так, поки не втаму голод. Я ще тод подумав: коли так ягдками смтити, нчим буде й до весни дожити. А йому хоч би що, всм ягд зв, всм додолу кинув. щоб бува нш дрозди не зазхали на його рясну горобину, вн усе перелтав на проти- лежний бк двору, сдав на другй груш, пднмався всм сво- м виглядом показував пташкам: нчого сюди летти, сам сиджу голодний холодний. Дрзд-горобинник не смтив ягодами, як мен спершу здало- ся. Вн ощадливо тримав х у снгових заметах, аби було що сти й весною. Розумна пташка! (К. Наржний).

Сив сутнки закутують теплою ковдрою землю Вже натруджене сонце сховалося за обрй, такий лтнй вечр розлився у напоному запахами серпневих щедрот повтр. Быстро пан-господар мсяць виведе на пасовисько отари зрок, тихо полине над Землею у вчнсть шепт закоханих. Кожна клтинка мого тла з захватом п' казку згасаючого дня останнього денька лта. Ось вдгомонло назавжди   мо   дитинство,    щедре   на  мамину   ласку, безкнечн Колумбов вдкриття свту та безтурботнсть канкул. Вже зор, вчн свдки людських дянь мрй, невмолим Весталки гетьмана Часу, кличуть мене у майбутн. Попереду найтяжчий найвдповдальнший рк за все мо недовге, швидкоплинне життя.Треба працювати, щоб прокласти своми знаннями шлях до унверситету. Чомусь б'ться об шибку душ сполохана думка, що злее це буде гарантом щастя. Напнута тятива ври, що знання приведуть до успху. А молодсть? Час? Хай вигра вн сивим жеребцом на курних шляхах дол, хай осипаться вишневим цвтом весняних садкв, хай мчить! А я сховаюся у келю прац й думок, порину у фоманти минулих подй, буду пити, пити, пити джерелицю знань."Попрацюй лишень рк, каже мама, а там надолужиш втрачене, час молодост не втече". я врю добрим матусиним порадам, впускаю в душу щедр слова. ось я вже поринула у вир науки, забула мшуру свят, а будн в мене щедр на велич людського геня, схований у книгах. Я вдкриваю замки незнаного, я вдшукую скарби у тамницях нформац. Постйний брак часу, не вистача доби на денек життя. Швидше, швидше гони жеребцов до палаючого сонячним вогнем лта, до вступних почиваетв. 1 я мняю Довженка Ремарка на полтичн дискус нашого буремного суспльства, я ховаю перли Сковороди на дно серця впиваюся вчною мудрстю сторичних праць Яворницького Субтельного. вже загублена у лабринтах свдомост нжна лрики Лес Укранки Лни Костенко, а розум напружено всоту нов англйськ слова. Я живу, пульсу надсадно час у скронях серц.Але нод, дуже рдко, майже зовсм нколи, тод, если буде шемрати пд ногами золото осн, чи если раптово вдчую нжний рдний запах матусиних рук, я спитаю для себя: "Куди ти поспшаш? Куди несе для тебя цей бездушний експрес часу? Як кравиди залишаш за вкном чи вернеш до их колись?" тод стане так сумно за втраченим часом, оксамитовим часом молодост, що так невпинно згаса у келях наук. 1 я знаю, що це голоситиме мо "я" за найважчою втратою душ за втратою часу.