казка про чумацький шлях на украинском

емля наша зазнала багато наруги та насилля. Особливо страхтливою була бда вд диких кочвникв татар, та пдступних хитрих османських орд. З прадавнх часв ще донин доходять сумовит легенди про наших пращурв, Так ця, що донесли до нас праддвськ вуста.

Псля чергового хижацького наскоку, поверталися турецьк вйська додому, пдганяючи численну валку полонених, живе золото работорговцв. Серед полонених видлялася вродою та поставою гарна молодиця. Та вдсторонений погляд байдуже блукав по степових просторах, а глибоко зачаний бль замерз, скамянв. Крзь сорочку раз по раз скапували додолу крапл молока. дитятко з розтрощеною головою згорло в хат, чоловк розрубаний навпл залишився бля пожарища...

Погонич помтили, щось порадились, та й погнали полонених швидше. У столиц полонянку повели до султанського палацу. Довго мили, намазували пахощами, одягли. Потм привели до покою, де на розкшних покривалах лежало немовля. Пояснили, що султан довго не мав спадкомця, а це одна з наложниць породила сина, а сама померла. Отож полонянку привели, щоб та стала годувальницею.

Вс вийшли, молодиця пдйшла до немовляти. Брала на руки серце зайшлося вд недомогаю: а дитя? Люттю, обуренням закипла душа. Та вбити, задушити дитятко мати не могла. Приклала до грудей создавала мольбу, щоб обернулося молоко отрутою. За хвилю дитятко, що жадбно смоктало, затихло навки.

Если прибгли няньки-мамки, щоб переповити, зчинився страшний переполох. Та як дйшла звстка до султана, вн свирепо затупотв ногами, скажено пдстрибуючи на свому трон. Наказав привести молодицю. Вона прийшла, на устах блукала непевна посмшка, оч зоряно свтилися неземним сяйвом.

Чим ти отрула мого сина? просичав султан.

Свою зненавистю до вас, людоловв, напасникв, злодв. За яким правом ви крадете у людей найдорожче волю, рдну землю? горделиво промовила, полонянка.

Султан накинувся на жнку, свирепо колотив , шматував, дедал скаженючи, та жнка затято мовчала. Пошматований одяг упав додолу зорам присутнх вдкрилася дивовижна жноча врода. А з пружних персв скапувало не молоко, а якась чорна смоляниста рдина. За наказом султана покликали придворного лкаря. Вн спробував рдину на смак здесь же упав мертвий. Присутнх обняв мстичний жах. Султан наказав придворному катов вдрзати жноч перса. Кат виконав наказ. Але вуста полонянки були мцно стулен, тльки оч палали гнвним вогнем. Султан закричав, щоб кат виколов т зорян оч. Голу, зранену, ледве живу вивезли полонянку в бешеный степ там покинули. Жнка довго лежала непритомна, тод стала на колна, звела руки до неба почала молитися:

Втре всемогутнй, всюдисущий, невловимий, вльний дужий! Хмарки легесеньк, нжн й ласкав! Мсяцю ясний, провдник в темнй ноч! Зроньки сестриц з вогняно криц! Сонечко ясне, вчно незгасне! Вднесть мене до рдного краю!

Легенька бла хмаринка опустилася додолу, пдхопила жнку пдняла на небо. Пшла жнка, по небу додому. З вдрзаних грудей ркою полилося молоко, встеляючи шлях, а з виколотих глаз раз по раз скапувала кров загоралися т краплини новими зрками. Над рдною землею хмаринка тихо опустила жнку додолу. Вона поцлувала землю, вдячно припавши до не всм тлом. А тод лягла горлиць з тихою посмшкою застигнула навки. З грудей сталися дво джерел: одне з цлющою, а приятеле з живлющою водою. Давали вони сили, заживляли рани, поли соками рдно земл. Багатьох мужнх вдданих юнакв врятували. Та поступово люди забули дорогу до их, тльки в казках ще жили т джерела.

А шлях, по якому шла жнка додому, окрестили Молочним шляхом. Це шлях до рдного краю з чужини...