твр у батьквскй хат

Кожна людина починаться з знання свого родоводу. А корння закладене в батьквськй домвц, в материнськй псн. Батьквська хата це те, що завжди згадуться, сниться, що нколи не забуваться гр теплом спогадв. Усх членв см' завжди об'днував живильний родинний вогник. Вд матер до доньки передавалися старанно вишит рушники, сорочки; вд батька до сина земля, любов до не, вмння вдчувати бль, чути глас. до сьогодн збергаються ц родинн Традиц. См'я, що не вберегла вогника, наклика на себе бду. Вогонь здавна обергав оселю, бля нього росли дти, вн вважався священним. Ранше бля вогню довгими зимовими вечорами збиралися за вишиванням чи куделею. Тут, бля родинного вогнища, навчали поважати свй рд, розповдали про його старйшин, про те, як вони жили, що робили, як спвали псн. Тут навчали поважати людей, бути добрими, чуйними до свох близьких, навчали дтей допомагати один одному, любити одне 1-го. Збравшись усю родиною, виршували, як мають вдзначати свята, як мають жити, щоб не було соромно перед людьми. Хата да селянинов надйний захист, оберга вд негараздв, подарку свт. Так спльн збрання бля родинного вогнища залишались у пам'ят людини на все життя як найсвтлша згадка про сво дитинство, про свою см'ю, про родинн традиц. Про це так гарно написав Андрй Малишко: Та де б не ходив я в далекй дороз, В чужм чи у рднм краю, Я згадую вогник у тихй тривоз рдну хатину свою. Бо дивляться в далеч засмучен оч, Хоч тнь там моя промайне. Бо свтиться вогник у темн ноч, Мов кличе додому мене!