твр оповдання пригода в лс

Одного разу ми з подругою та з батьком прогулювалися лсом. Час наближався до вечора, ми виршили, трохи посидвши, ти додому. ось раптом ми з подругою мало не кликнули з переляку. У кущах, за деклька метрв вд нас, промайнула сра вовча спина ми побачили, як вовк, величезний, срий, побг вперед лсом, наче не помчаючи нас. 

Я була дуже здивована налякана, але батько подруги Олександр Степанович заспоков нас: "То був не вовк, просто собака, похожий на вовка". Тод, заспоковшись, я запитала, чому цей собака здесь гуля, так далеко вд людей. Олександр Степанович розповв мен таку сторю... 

Була зима. Лсничий, що наглядав за цим лсом живой недалеко, йшов рано-вранц на риболовлю виршив по дороз зайти до лсу, подивитись, як там справи. Вже виходячи з лсу, чоловк почув тихеньке скавчання. Вн прислухався. Скавулння лунало з-за величезного, припорошеного снгом дерева. Лсничий поспшив туди за деревом в снгу вн побачив мале цуценятко, що дуже змерзло. Чоловк, не гаючи часу, схопив його, заховав у рукавицю швидко побг додому. 

Прибгши, вн поклав цуценя почав його грти. Цуценятко згрлося, вижило. Лсник його вигодував, виростив. Вирс з малюсенького кволого цуценяти величезний срий собака, що назавжди залишився врним лснику, що врятував його вд смерт. Живе цей пес з лсником, а вдень гуля лсом. Його вс знають нхто не боться. А звуть його просто Вовк, бо дуже вн похожий на нього. 

Почувши цю сторю, ми з подругою ще трохи посидли, а потм рад щаслив за Вовка пшли додому. всю дорогу я мыслила про те, як добре, що на свт так люди, як люблять, охороняють тварин в скрутну хвилину допомагають м.