твр- роздум у публцистичному стил на тему:природа в мому житт

Ми живемо на четвертому поверс. Вкна нашо квартири виходять у двр, що густо засаджений тополями. Бльшсть тополь стар, посаджен псля вйни. Усм гарн ц топол, але на початку лта вони завдають багато незручностей. Пух вд их проника навть до кмнати, залта в пдзди, а земля немов пухнатим снгом покриваться. Ми з хлопчиками любимо пдносити запалений срник до блих пухнатих острвцв з тополиного пушку спостергати, як вогненн змйки, злегка потрскуючи, пожирають близну. Одна тополя торкалася глками вкна мо кмнати. Примтна вона була тим, що на стовбур багато рокв знаходилася шпаквня. Дерево росло, разом з ним вона пднмалася угору, немов кабна лфта. Пройшли роки, шпаквня виявилася на рвн вкна мо кмнати. Я бачив, як будиночок заселяли шпаки, як вони сварилися, я знав, если вони вдлтали, а взимку в хн житло нердко залтали горобц. Може, х туди вабила цкавсть хотлося довдатися, як, мов, шпаки. А може, горобцв заганяла в деревяний будиночок холоднеча. Як би там не було, але й узимку, влтку тополя слугувала притулком рзним птахам. На товстих глках поважно сидли ворони, а голуби так воркотали ранками, що не давали спати. Ця тополя була немов членом нашо родини. Вдкриш вкно подих проника до кмнати; ултку пух забиваться в рзн куточки квартири. А восени жовте листя засипало пдвконня, його ми знаходили пд шифоньром, пд письмовим столом. Прокидаючись, я казав топол: Благого ранку!, бажав спокйно ноч. Словом, ми приятельствовали.Але час невблаганно руйнував дерево: обсипалася кожура, псля сильного втру одна з товстих глок обломилася з гуркотом упала на землю. Багато глок навесн вже не покривалися листям. ось одного разу у двр прихала бригада робтникв, як спиляли дерево. Здавалося, ми осиротли. Перед вкном утворилася порожнеча, кмната стала незвично свтлою, але в нй мен було незатишно, я почував себе самотнм, хоча вс мо домашн знаходилися поруч.Я з смутком згадував пташиний будиночок напроти мого вкна, його мешканцв, що уже нколи в ньому не оселяться. Вд шпаквн залишилися одн уламки, як незабаром забрали разом з спиляним деревом.На смейнй рад ми виршили зробити шпаквню прикрпити до топол, що набира силу, близко вд нашого пдзду.Цкаво, за скльки рокв пднметься шпаквня до рвня нашого поверху? цкавлюся я в тата. Побачимо, каже вн. У дерев, як в людей, свй вк. Наше життя важко уявити без зелених друзв