СРОЧНО ПЖ!!!!Сочинение на украинском языке 039;039;пирiжок з калини039;039; В.Кава

Убосько ти мо, скрушно хита головою мати й так дивиться на Митька та його забризкане пальто, що хлопцев хоч крзь землю провались.

Отож Митько, вислухавши з похиленою головою материн докори, хапа з столу пдручник, ручку й зошит та ще одбатову на всяк випадок окраць пухкого пшеничного хлба тльки його й бачили!

Мати зирка у вкно: чи справд побг до сусдського Федорка, чи знову пошвендяв на т осоружн луки. Н, до Федорка звернув. мати, похитуючи головою, у якй в'ться невесела думка що виросте з отакого гультпаки? береться пдмтати долвку.

А не змркувала, що й вд Федорково хати до лук шапкою можна докинути. Та ще й напарник !

Правда, на луках сразу порожньо. Злее перш сутнки несмливо пдкрадаються до кущв. хлопц, розгорнувши пдручник, нагнулися над ним, аж лобами стукаються. Федоркова мати вдоволено кахикнула подалася до хлва.

Майже водночас з вулиц долинули тупт, пронизлив висвисти, безладн вопли.

Наче йшла татаро-монгольська орда.

Федорка Митька мовби якась сила схопила за поли пджакв швиргонула до вкна. Попритулялися до шибок, от-от повидавлюють х.

шла не орда шестикласники. простснько на луки!

Хлопц заквапилися, наче помтили крзь вкно пожежу.

Ледь не збили на пороз Федоркову матр.

Куди це? перепинила вона х.

До Митька, швидко одповв Федорко. У нас темнувато ... стл нервний...

А не брешеш? пдозрло спитала мати.

Чого б це я брехав? розсердився Федорко й так смикнувся, що рукав його пальта затрщав.

Добре, що мати не глянула на хн порожн руки.

Учора легенько подув втер з-пд Гирина, як каже мати, що означа з пвдня. мороз ураз пересвся. Снг утратив свй слпучий блиск, мов клей, став чплятися до лиж. Так зате ж не розсипаться на порох, а лпиться в туг снжки...

Шестикласники, певно, одразу ж завели б галасливу, безладну вйну в снжки, до яко в гармидер непомтно придналися б Митько з Федорком, якби не учитель фзкультури. Вн такий низенький та худенький, що Митько й Федорко злее зблизька упзнали його по високй шапц.

Степан Оникйович наказав хлопцям двчатам стати окремо. Тод хлопцв роздлив на дв команди двчат на дв. Буде дв вйни, зрозумли Митько з Федорком потяглися до того боку, де хлопц хутко розходилися в рзн боки, котячи поперед для себя снгов кул для фортець.

До шестикласникв бгли швидко, а вспять ще швидше. Бо хлопц як сипонули на их снжками! Митьков одна як луснула в потилицю аж у голов бамкнуло. А Федорков один з шостакв надв на голову здорову снгову грудку.

Мовляв, не лзьте, малечо, до старшокласникв.

Митько й Федорко образилися, вдйшли до верби, що нагнулася над замерзлою копаночкою. Обтрусилися й стали вголос лаяти шостакв. Чи ти бач старшокласники! Четвертаки для них малеча! Та дай будь-якому шостаку хню задачку на см дй жоден не розв'яже!

Хотли вже додому вертатися так чистилища вида. Але кому вони цим дошкулять? Тльки самим соб.

Зосталися на луках.

А здесь вйни почалися.

Хлопц таки воюють по-справжньому, ро снжок летять з обох бокв, нередко влучають, вопить гучно ура!, давай!. А двчата т пищать, ойкають, хн снжки поцляють у блий свт. Аж приблудний собака оббг х, провалюючись у заметах, дальним окулясом.

Дивитись слухати х гидко.

Але бльш н до кого пристати.

Митько з Федорком, потупцявши вже трохи охололими ногами, побокували до двчат. А встрявати не наважувалися побачить хто з однокашникв, затюка: Двчачури! Двчачури! Та й хтозна, як сам двчата на непроханих помчникв подивляться.

А втриматися важко. Хоча двчач снжки й летять бозна-куди, хоча двчата пищать ойкають, але воюють вони по-свому азартно.

Митько знчев'я нагнувся, злпив снжку. Не велику й не маленьку, якраз по руц. Здавив, аж на нй вода засичала, зчистив горбки.

Если така снжка в руц, то довго вона там не втриматься...

[уривок]