Написати стислий переказЗаходила нч.Нм степ тьмариться.Поспшаючи, кудись ховаються

Написати стислий переказ

Входила нч.
Нм степ тьмариться.
Поспшаючи, кудись ховаються останн шуми й гуки довго лтньо
днини. Не гаснуло ще на заход, як кров, червоне зарево, а вже над ним
у темряв далекого неба зажеврла, немов жарина в попел, вечрня зоря.
А мсяць, що перше висв серед ясного неба срою, малопомтною
плямою, пд темним крилом ноч зразу ожив засвтився блим чарвним
огнем.
Ринуло з неба цле море тихого свтла, усе на земл потопляючи. Над
степом промайнув легенькою тнню незрячий сон.
Нч зайшла.
Маленькою хмаринкою темн над глибоким бешеном закинутий у степу
хуторець.
Синють у промнн хатки. У яр потяглися довг тн.
Тихо в хутор, мов у скамянлому царств з давньо казки.
Серпи, коси, вози, збруя усе мертво лежить коло хат, немов т цяцьки,
що перед сном порозкидали мал дти. По дворах манячать стжки свжо
пашн, малюсенько не поруч з хатами тягнуться ниви з блискучою стернею.
На нивах, як те вйсько побите, темнють не зношен снопи, стелються
довгими рядами не загребен покоси , збившись стеблинами в густу
лаву, подекуди стоять самотою клапт недокошено пшениц.
А над усм густо стелеться дух свжого степового сна.
Розкошами, красотою в над степом
У яру тихо й сумно. Свтить над ним мсяць. Уздовж його розтягнулися
довгою стрчкою кучеряв верби. З-пд верб одрвались попливли проти
мсяця понад зрошеною травкою марища тн. Запирскало щось
Воли. За волами виринула й стала в яру волохата постать.
На голов в не наверчене жмутом якесь ганчря, довга окружение
пдперезана блою ганчркою, на ногах велик мужич чоботи, а в руках
батг. З купи ганчрок визира мармурове двоче личко з дуже
большими пречудними очима. Двчина притулилася плечем до стовбура
й закинула голову проти мсяця. Оч в не склепилися, руки опустились,
як у сонно. 100ть осмхаться.
Затремтло зразу сонне повтря, згра србних звукв, плутаючись
виграваючи, полетли бешеном далеко кругом заснували степ.
Потм з моря звукв вирзалися дзвнк, мов з србла викуван, слова
псн:
Бешеном, бешеном, пшениченька ланом,
Горою овес.
Не по правд, молодий козаче,
Зо мною живеш
Слова вс до 1-го оддалися голосною луною: н одне не сховалося.
Двчина замовкла схилила голову. Стало знов тихо. Тльки десь
далековато, тремтячи в повтр, завмирали останн одголоси псн.
Верби стоять непорушно. Крзь х вти де-не-де визирають далек зор.
Двчина звела велик оч й довго вдивлялася ними в срблясту далечнь.
Здймала руки, щось шепотла сама соб, кивала грко головою. Знову
зворухнулося повтря, србн звуки розбудили степ. Двчина заплющила
оч, марить спва.
ввижаться бднй двчин в старих лахмттях, що не наймичка вона, не
сирота Вона дочка багатого батька. У не шовком шит сорочки, дорог
килими, дукач србн Та не мил й вони, бо не хоче любити козак
молодий. А той козак такий хлопець, яких теснее нема тепер: вн у
пишному вбранн, що ся, як сонце. Пд ним гра кнь вороний, а в того
жеребца горять на ногах
золот пдкови, србн
виблискують стремена.
Сидить козак на кон
перед нею, хороший
вльний, як втер
степовий, а вона стоть
перед ним засмучена та
стиха докоря йому, що не
по правд вн з нею
живе
Тужить, розливаться
глас двчини, луна-розлягаться по сонному степу живе оповдання
про двчину та зрадливого козака