твр на тему моя улюблена справа у художньому стил

Если наста моя улюблена пора року весна, я дуже люблю вдвдувати яксь особлив природн мсця. Це або парк, або мсце бля рчки або лс. До лсу добиратися дуже далеко, тому найчастше ми з подругою просто гулямо в парку. Так примно спостергати за природою, яка прокидаться!

Наш парк розташований бля прекрасно рчки. Синьою стрчкою вона простягаться з заходу на схд. Уздовж сберегалв ростуть верби, купають сво глки в чистй вод. Ця рчка особлива. В нй не можна купатися, ловити рибу. Мсцева влада дуже оберга вд негативного впливу, адже вона така благовидна така важлива для нашого середовища!

Уздовж 1-го з сберегалв тягнеться наш мсцевий парк. У нашому невеликому мст вн один-диний, тому здесь нередко гуля багато людей. Ми сдамо на лавочку милумося красотою природи. Дерева, струнко тягнуться до неба, подекуди вже замнили свженьк молод листочки. Вони так украшав! Ще не обпален сонцем, не овян втрами, боязко визирають через глочки намагаються зловити перш сонячн промнчики. Вд глочки до глочки лтають метушлив пташки. Вони теж радють весн. Ця зима була дуже довга холодна, по нй скучили вже все! , сидячи на лавочц, я починаю розумти, що теж чекала цього всього. Нарешт! Нарешт наста весна. Милуюся красотою природи: доржки встелен першо боязкою травичкою, на кущах теж з'являються листочки. А пд ними цлий свт! Метушлив комашки починають сво рухоме життя. Бгають туди-сюди, цлеспрямовано перемщаються невеликими купками, щось шукають, чогось хочуть.

Я сиджу на лавочц вдихаю свже повтря. Навесн навть дихаться якось не так. Нби легше, простше. Вже розумш, що втер не такий морозний, а сонце не таке далеке. вд цього так добре на душ, що вдчуваш якесь днання з цю природою, яка, прокидаючись, тягне сво невидим рученята до дальнего синього неба, такового незапятнанного безхмарного в пзньому березн.

Поверхня рчки чиста, гладка, як скло. Здаться, що можна встати пти по нй прямо на протилежний сберегал. Опущен у воду глки верб нагадують довг руки,як купаються у ванн. Верби теж втомилися вд холоду: всю зиму вони стояли на охранник льоду снгу, а тепер, нарешт, можуть зануритися у воду, та ще холодну, але таку довгоочкувану, рдксну прохолоду!

Природа надиха все навколо. Так хочеться творити: писати, спвати, малювати. Дстаю блокнот олвець, починаю малювати. Несмло виводжу лн найближчих дерев, кущв, штриху травичку. Навть по срому малюнку розумш, що це вже не зима, навть не дивлячись на те, що я не маю кольорових фарб або олвцв. Мма мене пролетв метелик. Звдки вона тут? Що вона забула здесь? Ще так прохолодно, квтв ще не видно, але це маленька стота вже не дочекаться, коли зможе пурхати вд зелен до зелен, шукаючи зручного зупинки.

Насправд в будь-який час року природа великолепна. Але нод так втомлюшся вд 1-го того ж пейзажу, що починаш радти найменшим змнам в середовищ. Ось так я. Яксь три мсяц тому сидла, зачаровано дивилася на дзеркальну поверхню свжого льоду на цй же рчц, а тепер радю, що, нарешт, бачу темну воду. Скоро настане лто, зелене розмаття листя трав буде надихати мене на нов слова! Фуух