Казки мо бабус .Будьласка

Ответ:

Росла соб розкшна яблунька-дичка на самому краю села. Кожного року зацвтала вона блим цвтом разом з ншими яблуньками-подругами, що росли понад дорогою в село. Яблунька змужнла, згодом вдлетло зернятко в травку поруч проросло навесн зеленим паростком. Щороку пднмався пагнець вище й вище, розправляв глочки, як птах крила, врешт якось весни сусдн деревця побачили поруч для себя струнку молоду яблуньку. Вона швидко потяглася до сонця, почала розпускати бруньки для цвту.

Мати яблуня-дичка почала прохати юну доню-яблуньку не поспшати розпускати квти, адже ще будуть веснян морози, обпечуть вони раннй цвт. Що вже посестри-яблуньки пзнх сортв, то й т застергали юнку вд раннього цвтння:

Веснян морози не будуть нжними, а холодним втром розкидають, затопчуть раннй цвт. Потерпи!

Та незважала самовпевнена молода дичка на прохання старших, надялась обдурити веснян студи: розпустила нжний цвт, вкрилася ним вд початку розгалуження глок до самого вершка, як наречена. Запишалася серед ще чорних псля зими дерев. Клька днв красувалася юна дичка, та ось одного денька налетли холодн втри, кинулись вони на блоснжну красуню й почали шматувати на нй цвт.

На ранок нхто не впзнав понвечену яблуньку, не тльки пелюстки, а й молод пагони були сплюндрован. Загинув нжний цвт.

...Настало лто. На деревах зеленло листя, мж ним виблискували стигл плоди. Яблун гордилися багатим урожам, з задоволенням длилися плодами з перехожими. Тльки одна юна яблунька-дичка була безплдною. Ще довго затягатимуться рани на молодй крон вд весняних колющихся морозв, ще довго болтиме душа вд того, що знвечила свою молодсть, не послухала порад н матер-дички, н подруг.

Разъяснение: