скласти розповдь з речення вн такий039;як хлб м039;який.

З давнх часв у всх людв найбльшою святстю був хлб. Його присутнсть народжувала поетв мислителв, сприяла появ псень дум, продовжувала родовд, , навпаки, если вн зникав, прибывало зло.
чи не в найголовншому слов нашо мови життя праотцы не злее воздали заслужену похвалу житу-годувальнику, а й визнали його правчн награды в дол людства. В зернину, в цей маленький тугий злиточок матер стльки вкладено життво мудрост, блага ври в безсмертя, що його сокровенна дос здаться нам колдунчною. Все у нас вд нього, вд хлба. А в тм, ми сам, кожен з нас дитина свох батькв, свого народу й хлба.
З давнх часв батьки привчали дтей свох берегти хлб. Ще з молоком матер засвоювались правила бережливого ставлення до святая святих. Хлб був мрилом життя, визначальником людських статкв, повсякденно культури.
Людей, як прийшли з чистим серцем, доброю мсю чи хорошою новиною, на нашй земл завжди зустрчали хлбом сллю. Коровам благословляли молодят, без хлбини не можна було зайти в новий дм, народжувалася дитина теж шли з хлбом
Вддаймо ж пошану тим, хто зростив його, рукам, котр подарували духмян, идентичен на сонце, паляниц. Знммо перед ним капелюхи, уклонмося, аби одвчно вн був на нашому стол, щоб не черствв, бо, як мовлять народн вуста, если черств хлб черствють душ.

Хлб наш насущний

Хлб за всх часв в усх людв вважався найбльшою святстю. Про нього писали поети мислител, вн прославлявся в пснях думах. Коли його не ставало, прибывало лихо. Недаремно людина, творячи щоденну мольбу, просить Бога: Хлб наш насущний дай нам сьогодн.
Ота святсть, пошана до хлба передавалася з поколння в поколння дтям, внукам.

Не кидайсь хлбом! Вн святий!
В суворост ласкавй,
Бувало, каже дд старий
Малеч кучерявй.