Есе на тему "оснь у мому житт"

"Оснь у мому житт"

Оснь. Безумовно, вона красива, романтична вишукана. Оснь непостйна мнлива. Мен здаться, багато людей не замислюються, яке це волшебство природи. Хтось живе ностальгю за примно проведеним вдпустц, хтось - у передчутт весни нових змн в житт. Оснь ми переживамо на бгу, мж справою, як перехд з лтнього стану в зимове, если нас оточить ферверк новорчних свят: з чудесами гучними застллями.  

Так вже сталося, що кожно осен, протягом двох-трьох тижнв, життя мо завмира, я дивлюся на осннй Кив з висоти 14 поверху. Я дивлюся на оснь з вкна престижно кардологчно клнки бачу, як перехож поспшають сховатися вд дощу, поспшають, як календарний лист швидше перевернути похмуру, дощову оснь.

Кожну оснь я даю соб слово почати нове життя, врнше дати соб шанс. Але, як тльки мо тло огортають дроти, я геть забуваю про цю обцянку, думаючи тльки про одне: нехай все буде, як ранше. Я шепочу про для себя заготовлен фрази, що це зовсм не боляче, що це буде швидко це дасть мен шанс просунутися в нескнченнй боротьб за мо життя. Але я няк не можу змусити для себя проковтнути цей жахливий електрод. Ласкав вмовляння мого хвилювавшогося  за мене мй стан , татка,  змнювалися  бльш дловими бесдами, длова бесда переткала в ультиматум, ультиматум переходив у вдверте роздратування: на мене сипалися  звинувачення, що я своенравна, що навть маленьк дти ведуть для себя пристойнше терплять. Ужас, який скував мо тло, переходить в судоми, а судоми в стерику. Тло, проти вол, згаду, як через тоненький електрод, який знаходиться всередин мене, надсилаються слабк мпульси. мпульси збивають ритм мого серця: тук ... тук ... провал. Мене охоплю панка, холонуть руки, я починаю задихатися вд жаху, вд недомогаю. Хоча недомогаю, здаться, я не вдчуваю, чи вдчуваю. Я вдчуваю злее, як серце обрвалось, я мчу, куди то на величезнй швидкост. Я стискаю руки: сразу я помру, щось боляче впиваться в мою долоню ... Кольцо! На хвилинку спалахують шматочки мого колишнього життя, я починаю ридати. Голосно, не соромлячись не стримуючи себе: вд ужасу, вд сорому, вд образи. На долю, на батькв, на для себя , на весь свт. Серце завмерло стало не зрозумло, чи то електрод збива з ритму серце, чи то серце бере гору над бездушним проводами норовливою нав'язу свй ритм, сво управляла.  

Всю оснь ми з мом татом вижджали в лс блукали , мй тато мав надю що це хоч трошки заспоко мене поверне йому його маленьку веселу двчинку яка трохи заблукала в соб . Я обожнювала дощ, а тато ловив губками дожднк ,на мому обличч окрм осннього депресивного , сумного погляду  , з'явилася усмшка нби навколо не так вже й сумно, серце завмирало вд щастяОснь це самий прекрасний час розбратися перш за все в соб подумати про сво вчинки , щось справити , перед кимось попросити вибачення , комусь допомогти якщо потребу допомоги , зрозумти хто ти що ти хочеш досягти у цьому житт, не бйтися розбиратися в соб , так це моливо не самий примний момент але псля нього ви полегшите життя соб вашим близьким людям Цнуйте вс моменти як з вами трапляються бо життя одне хто зна скльк ще хто зна скльки ще буде осеней у вашому житт..?)