Цитатна черта Мирослави Максима

Захар Беркут цитатна черта Максима мов здоровий дубчак мж явориною, визначався мж усм тухольським парубоцтвом Молодий грняк; перший удалець на всю тухольську верховину, син тухольського бесдника Захара; всюди вн був, де його потрбно, всюди вмв зробити лад порядок. Чи то мж своми товаришами тухольцями, чи мж дворянами, чи мж х слугами усюди був однаковий, спокйний, свобдний в рухах словах, мов рвний серед рвних. Товариш поводилися з ним так само, як вн з ними, свобдно, несилувано, смялись жартували з ним. Боярська служба поважала за його звичайнсть розсудливсть;

його хороше, сонцем обпалене здоровим румянцем осяяне, одверте, щире личике; В його серц, смлм чистм, як щире золото; дитя гр; Усюди був однаковий, спокйний, свобдний в рухах словах..; Хоч в оковах, я все буду вольний чоловк. У мене пута на руках, а в для тебя на душ! Життя в невол нчого не варте

Захар Беркут цитатна черта Мирослави Не малюсенька вона пари мж своми ровесницями, так се в природнй свобод свого поводження, в незвичайнй сил мускулв, у смлост й ршучост, властивй тльки мужикам, що виросли в ненастаннй боротьб з супротивними обставинами, виросла на свобод, що виховання було мужське, що в тм прегарно розвиненим двочм тл живе сильний, большими здбностями обдарований дух. Вона була в батька одиначка, а до того ще сразу при народженн втратила матр. Ненька , ветха мужичка, вдмалку заправляла до всяко ручно роботи, а коли пдросла, то батько, щоб розважити свою самоту, брав всюди з собою , щоб задовольнити палку натуру, привчав владати рицарською зброю, зносити всяк невигоди смло стояти в небезпеках. чим бльш трудност й приходилось поборювати, тим охтнше бралася вона за дло, тим краще проявлялася сила тла й ршучого, прямого нраву. Але попри все те Мирослава нколи не переставала бути женщиною нжною, добросердечною, з оживляем чуттям скромним, стидливим лицем, а все те лучилось в нй у таку дивну, чаруючу гармоню, що хто раз бачив , чув мову, той до вку не мг забути лиця, ходу, гласу, тому вони пригадувалися живо виразно в найкращих хвилях його життя так, як весна навть старому старцев пригаду його молоду любов. Незвичайна ненщина поровень з найсильншими мужами поборювала всяк трудност утяжливо дороги. Як просто перескакувала гнил ломи величезн трами А що ж то в мене нема сили? А що ж то я не владаю луком, ратищем топором? Ану, нехай котрий-будь з твох поселенцв спробу зо мною порвнятися, побачимо, хто дужчий! Якою самтною, якою круглою сиротою чула вона себе тепер на свт, хоч тут же коло не сидв батько! Якою нещасною чула вона себе тепер, хоч батько недавно ще запевняв , що все робить для щастя! слова, погляд, дотик рук вст все те немов вирвало його (Максима) з темного гробу, повернуло йому життя.