Переказ Снокс термново! Початок Тимко...

Тимко взявся за косу хотв шаркнути нею по травок, але потм озирнувся, щоб глянути ще раз, чи вже далековато вдйшла Орися. коли вн побачив , щупленьку, босоногу, одиноку, беззахисну доврливу, як голубка в свой любов, то перший раз у житт вдчув, як хвилюючим болем застукотло його серце, щось ласкаве, тепле, як т свтл сльози, що вн х змив поцлунком з личка кохано, покотилося йому в душу, кров забухала швидше, груди задихали вльнше, , розтираючи рукой малий гарячий клубок, що пдступав до гортани, Тимко подумав, що вн тепер не одинокий що йому для чого жити на свт.

з ц хвилини все те, що вн бачив навколо себе, чув вдчував, повнилося для нього новим змстом: йому нби вставили нш оч, вн ними бачив тепер те, чого ранше не помчав, йому нби пдмнили душу, вн тепер вдчував те, про що ранше й не догадувався. Навть звуки вн сприймав по-ншому.

Вн косив повагом, раз за разом махаючи майже не вдчуваючи коси в руках. Ранше з кожним рухом, переставляючи бос ноги по скошенй щточц трав'яного прикорн-ня, Тимко вдчував холодну липку в'язь лугово земл, почуття це було непримним, тепер же земля пд ногами була тепла, ласкава, як дихання паруючо рки. Трава, яка здавалася йому ранше стальною, дзвенючою, як щось неживе, тепер розступалася перед ним прозоро-зеленою морською хвилею, як перед молодим Богом, розкриваючи те, що ранше приховувала: всю свою потамну красоту. Вн бачив, що зверху вона суха колишеться навть без втру, а при самй земл, мж стеблинками, притались росинки яскраво поблискують.

Хвилинами його брав жалко, вн стримував косу, щоб не порушити т затано краси. Я не знаю, чи там угор над мною життя, але я добре бачу, що вся красота здесь, на земл, -роздумував вн. Потм знову став косити, докоряючи сам для себя в душ за те, що вн милуться все ж нищить цю красоту.

Але одного разу на новому розгон вн зупинив косу , кинувши на землю, присв навпочпки обережно, лагдно розгорнув пальцями густий кущик трави: у зеленоватому затишному храм, уся переплетена золотими нитками сонця, на високому гнкому стебельц росла лугова цариця - ромашка, те, що вона така великолепна, те, що так звати, зачарувало його. вн, присвши, дивився на не, не зводячи глаз, усмхаючись, як до гарненького маляти, все шепотв: Невсточка, невсточка, - йому хотлося доторкнутися до не хоч пальцем. Але вн утримався, щоб не збити з не росички, не зняти недешево краси, даровано природою. Вн так залишив квтку разом з густим кущиком трави в зеленоватому храм , обережно обкосивши, пшов отдал